— Від нас чи що обороняються? — пирхнув пес, розгулюючи по кімнатах. — То запізнилися, шановні, головний диверсант, цебто я, вже тут! Однак і бардачок у них тутечки… Таке враження, наче Мамай пройшов. Усе так переламано і розкидано, наче в будинку тиждень громадянська війна вирує. Що вони, з диванів та крісел барикади ладнали? Хоча з Шелті станеться. Її хлібом не годуй — дай навести лад по-своєму. Але невже місяцелика, чорноброва, піднесено-поетична, моя незрівнянна Гюль-Гюль здатна вчинити такий свинарник у великогабаритній квартирі власного чоловіка? Якщо так, то я, мабуть, не буду квапитися зі своєю пропозицією…
З такими думками він нарешті забрів у якусь маленьку кімнатку, де й зіткнувся носом до носа з предметом свого обожнення. Спадкоємиця престолу була оголена до пояса — вона стояла перед дзеркалом і саме збиралася приміряти нову кольчугу. Зустріч була дуже бурхливою. Сем присягався, що ні до цього, ні після — ніколи він не був настільки близький до насильницької смерті… Побачивши у дзеркалі за своєю спиною білу болонку неймовірних розмірів з розчуленим виразом на щасливій морді, принцеса, заверещавши, кинулася за ширму. Учень чародія спустився на коліна, намагаючись надати своєму голосу щонайніжніші й найлагідні нотки:
— О незрівнянна пері Марокко! Красо моїх очей! Зірко моїх ночей! Прийди ж в обійми свого рятівника, тому що довгим був мій шлях і знудьгувалося серце…
Вилий на мене водоспад блаженства! Гуріє, подаруй мені шлях у кущі мусульманського раю! Візьми ж мене і притисни до своїх стиглих грудей, бо…
Завершити промову йому не вдалося: не перериваючи переможного вереску, з-за ширми вистрибнула червона від люті Гюль-Гюль у сріблястій кольчузі, в круглому шоломі на голові і з гострим кривим ятаганом у руках. Перший же помах геть зрізав шерсть на маківці остовпілого песика. Принцеса явно намагалася довести нахабі, що вона походить з роду великих Підкорювачів Сходу! Зброя в її вмілих ручках вертілася, наче маленька блискавка, а груди, які так вихваляв Вілкінс, здіймалися різко й натхненно.
— Опам’ятайтеся, ваша високосте! — жалісно верещав учень чародія, кулею вилітаючи з кімнати.
— Ах ти ж, шайтане безсовісний! Я тобі покажу, як за мною підглядати! — не менш голосно лементувала дочка султана, перекидаючи шаблю у ліву руку, а правою кидаючи в нещасного важку алебарду. Тікаючи, Сем ледве встиг причинити за собою двері — кутий наконечник пробив їх наскрізь у якомусь дюймі від носа шляхетного собаки.
— Мамо дорогенька! Та вона ж просто психопатка! Що робити? Агов, принцесочко, я беру назад свої слова про одруження. Хай рятує мене Аллах від такого скарбу…
Бемс-с! Легкі двері пробила друга алебарда. Вілкінс ахнув і побіг. Червона Гюль-Гюль кинулася за ним. Гонитва велася широко, з розмахом. Учень чародія, тікаючи, волав, що він передумав, що він тут випадково і це взагалі не він, тому що його прийняли за іншого, а він насправді зовсім не той! Розлючена фурія в особі принцеси з гнівним гарчанням вимагала, аби безсоромний шайтан негайно ж зупинився і дав себе вбити, бо за законами шаріату таку ганьбу дочка султана може змити лише його кров’ю.
— А я християнин! — на ходу вигадуючи виправдання, відбріхувався бідолашний пес, ковзаючи на поворотах. — І позашлюбним сином марокканського султана бути відмовляюся. До дідька мені в труні ваш посаг?!
— Ах, то ти, паршивий сине кучерявого шайтана, мені ще й брат по-батькові?! — вкрай оскаженіла місяцелика Гюль-Гюль, і Сем у черговий раз дав собі обіцянку вкоротити власного язика.
На шум бійки прибігла Шелті, перегородивши бідоласі шлях двозубою рогатиною. Загнана в куток болонка втиснулася спиною у стіну, молитовно склала лапки і тихо попросила:
— Не вбивайте…
— Це ти?! — остовпіла дочка лицаря.
— Поки ще я. Але якщо ти її не втримаєш, то я стану великим білим килимцем в її ванній.
— Шелті-джан, пусти мене — я з цього нечестивця живцем шкуру здеру!
— Боже мій… це ти, Семе? — мисливиця ще раз обдивилася з усіх боків величезну болонку. — Мені, звичайно, розповідали, але… ти ж… як ти?.. Ой, матінко, не можу…
Дочка лицаря кинула рогатину, схопилась за живіт і зареготала на весь голос. Принцеса, не розуміючи, в чому річ, але заразившись веселощами подруги, зайшлася поруч. Вілкінс похмуро переводив погляд з однієї сміюхи на іншу.