— Не бачу нічого смішного.
— Хто… це? — задихаючись, спитала дочка султана.
— Твій… потенційний… наречений! — ледь вимовила Шелті, і обидві розреготалися з новою силою.
Ображений пес набурмосився ще сильніше:
— Ну й… як хочете! А вона… вона мені всю маківку поголила, от! Я через неї тепер більше на отця Домініка схожий, ніж на порядного собаку.
— Але у відповідь пролунав лише новий вибух дівочого реготу. Минуло з півгодини, поки пристрасті вляглися і Шелті, витерши сльози, змогла говорити спокійно:
— Це Сем Вілкінс, брехло, базікало та пройда. Пам’ятаєш, я розповідала тобі, як ми познайомилися з ним, Джеком та Лагуном-Навіженим. У перший раз його перетворили на гарного сторожового пса. А коли він утік на Схід, оголосивши себе позашлюбним сином марокканського султана, то ми утрьох вирушили за ним. Це він виспівував тобі серенади на площі, зчепився з іфритами, в результаті чого вони заодно викрали й мене. Як ти примудрився знову стати болонкою, та ще такою величезною?
— Підняв, чого не треба було, — бовкнув учень чародія, — надів на палець, вимовив, що на душі накипіло і… ось результат. І не треба іржати, як ненормальні! Я вас, між іншим, рятувати прийшов.
— Він завжди мене рятує, — пояснила Шелті, — особливо коли не просять.
— Гей, а це, бува, не ти той «білий, як хмаринка, пес», що розігнав шакалів і покусав самого великого Карсака? — згадала принцеса. — Ми тут з джином спускалися до вогняного демона, так він казав, наче з тобою йдуть два чаклуни, якась дівчина і великий воїн.
— Довкола нього завжди крутяться якісь дівчата. За Джека я спокійна, він мене кохає і в гречку не стрибатиме. А от чому чаклунів два? Лагун-Навіжений подвоївся? — здивувалася мисливиця.
— Ні, просто він знайшов собі партнера для базікання на філософські теми. З нами тепер мандрує східний маг Байрам-Бабай.
— Більш-менш зрозуміло, а тепер поясни, навіщо ти тут?
— Так я ж кажу: вас рятую! Наші чекають за барханом. Треба відвернути увагу звірів і допомогти їм увійти до палацу.
— Без проблем! — вирішили дівчата і висунулися надвір з найближчого вікна.
На жаль, весь палац було огороджено товстою кам’яною стіною без найменшого натяку на двері чи ворота. До кімнати вповз запилюжений, але щасливий джин:
— Я… встиг… о незрівнянні троянди… Вороги не пройдуть!
І Шелті, і Гюль-Гюль, і Сем напружено засопіли, стиснувши зуби. Лю-ля-ке-Баб блаженно посміхався, геть не розуміючи, чим могло бути викликане незадоволення його любих господинь.
— Рів наповнено водою, кілки вбито в дно, крокодили плавають на поверхні, стіна — заввишки з чотири ваших зрости і завширшки з один, нема ані вікон, ані дверей, звірей загнано до зоопарку, а по всій території оази розставлено магічні пастки… — тут до нього нарешті дійшло, кого він бачить між дівчатами. — О нестерпний білий шайтане! Згинь, згинь, розсипся!
— Ич, чого захотів! А я тебе!.. — Вілкінс загрозливо підняв задню ногу, але зараз же опустив, засоромившись дівчат.
— От що, Лю-ля-ке-Бабе, — вирішила мисливиця, — по-перше, не нервуй, Вілкінс свій хлопець і тебе не чіпатиме. Ми взяли його в полон, тож хай поживе з нами до приходу хана. По-друге, чому ти жодних дверей у стіні не зробив, бовдуре? Коли господар приїде, йому що — підкоп рити?
— Хан іфритів і крізь стіну пройде, навіщо йому двері? — напружено буркнув джин, з підозрою позираючи на болонку.
— Ми тебе зрозуміли, — кивнула Гюль-Гюль, обмінявшись з подругою багатозначними поглядами. — А зараз ходімо пообідаємо. Де тут наш чудесний дастархан?
А Джек з друзями готувався до штурму палацу Саюмбамбея. Він полірував меч, перевіряв гостроту леза, Лагун сперечався з Байрамом з приводу атаки з летючого килима, і лише мила Мейхані сиділа тихо, наче мишка, задумливо роздивляючись хмаринки.
— Ви турбуєтеся про Сема? — здогадався Божевільний Король.
— Так. Він гарний, але наївний, як дитина, і завжди потрапляє у серйозні халепи.
— Ми з ним давні друзі. Часом Вілкінс справді занадто легковажний, але він дуже відважний та надійний товариш. Були випадки, коли він ризикував через мене головою, а були — коли він сам підводив мене під монастир! Але ви праві, він дуже гарний. І потім… мені здається… ви йому подобаєтеся.
— Егеж! — різко відвернулася дівчина. — Тож бо він весь час товче про свою принцесу, місяцелику дочку султана, незрівнянну Гюль-Гюль!
— Не гарячкуйте, — посміхнувся Джек. — Це все слова. Одруження з дочкою марокканського султана — його рожева мрія. Не так легко позбутися ілюзій, але мені здається, він уже зрозумів різницю…