— Правда?
Божевільний Король не встиг відповісти. Пісок пустелі встав стовпом, і за мить над мандрівниками височів синій іфрит!
— Як ви посміли, нікчемні хробаки, так близько підійти до недоторканої оази великого хана Саюмбамбея? — загуркотів велетень.
Два старих чарівники зміряли його зачудованими поглядами і знову заглибилися у свою розмову. Іфрит вирішив, що його ігнорують. Не довго думаючи, він підняв над чарівниками ногу, намірюючись їх розчавити, але Джек був напоготові і його меч одним ударом відсік гіганту великий палець. Іфрит заревів від болю й люті! Коли Лагун-Навіжений вирішив втрутитися, було вже пізно… Оскаженілий велетень, здіймаючи хмару куряви, топтав усе, що потрапляло йому під ноги. Де Мейхані, де Божевільний Король, розібрати було неможливо. Обидва маги вирішили знову об’єднати зусилля, але блискавка, випущена Лагуном, не потрапила в ціль. Іфрит, ловлячи Джека, присів навпочіпки, і заряд пропав марно. За завісою пилюки ледве вгадувалися невиразні обриси самого іфрита. Тоді чаклун розсердився і атакував супротивника серією блискавичних ударів. Після першого ж вибуху з хмари куряви з лементом вилетіла Мейхані і рухнула просто на старого Байрама. Товстий аксакал незграбно плюхнувся на пісок, знову збивши тюрбан собі на носа. Пройшло чимало часу, поки він встав і обтрусився, поки дівчина невірними руками поправила йому головний убір, поки Лагун своїми блискавками змусив ворога випростатися — і тоді Байрам-Бабай відпрацьованим заклинанням перетворив його на камінь. Тут Лагун і наніс вирішальний удар! З черговим іфритом було покінчено. Коли піднята сутичкою пилюка трохи розвіялася, друзі побачили Джека, закопаного в пісок по самісіньку шию!
— Це ти сам так сховався? — вразився Лагун.
— Я б не сказав… — буркнув Божевільний Король.
Чарівники швиденько відкопали його назад. На щастя, більше ніхто не постраждав. Мейхані відбулася переляком і легкою глухотою на обидва вуха, але Байрам запевнив, що це від вибуху і скоро минеться. Дещо знервовані таким несподіваним нападом, усі вирішили піти за бархан і подивитися: може, жаданий сигнал уже вивішено? Яким же було їхнє здивування, коли вони побачили посеред спорожнілої оази справжню фортецю, всередині якої, наче ядро в горісі, знаходився вишуканий палац хана іфритів!
— Ходімо подивимося ближче, — запропонував східний маг.
На межі оази він зупинив супутників, уважно обдивився землю, вимовив співуче заклинання — і оазу оточила зелена пульсуюча смуга.
— Надзвичайно сильна магія, — визнав Лагун. Щось на кшталт моєї магічної мотузки, тільки зворотної дії. Впускає всіх, не випускає нікого. Будь-яку істоту, яка спробує вийти з кола оази, розірве на шматки полум’ям. Теоретично, якщо ми увійдемо всередину, то можемо вже і не вийти.
— Я міг би перенести всіх на стіну на килимі-літакові. Більше двох він не піднімає, тож за три рейси ми б впоралися, але… Мій шановний сивобородий друг абсолютно правий: у нас замало сил, щоб зняти заклинання з кордонів оази. Без допомоги хана Саюмбамбея нам звідси не вибратися.
— Не буде він нам допомагати… — зауважила Мейхані. — Особливо коли дізнається, що ми прийшли викрасти його наречених.
— Але одна з них — моя! — заперечив Божевільний Король. — І взагалі, красти негарно. Ми йдемо на праведне діло, до того ж там застряг Сем. Сподіваюся, з ним усе гаразд.
— Ми всі сподіваємося, — поважно кивнув Лагун. — А поки давайте погуляємо довкола фортеці, не переступаючи межі.
Мандрівники неквапом пошпацирували довкола оази, роздивляючись фортечну стіну з усіх боків, задумливо хмикаючи і будуючи різні плани. Насправді проблема була одна — як вибратися? Вони зіткнулися з найнеприємнішим для спеціалістів видів магії — коли зняти закляття здатен лише той, хто його наклав. Отже, треба або чекати, доки господар його зніме, або сподіватися дожити до його смерті, аби зі смертю лиходія зникли й чари. Як ви розумієте, ні в кого не було стільки вільного часу. Якщо Саюмбамбей примудрився прожити вже триста років, то хто зна, чи не збирається він розміняти ще сотню-другу? Тож становище було важким. Подолати стільки перешкод, небезпек, поневірянь — і насамкінець опинитися віч-на-віч із загадкою, яка не має роз’язки. Але несподівано в одній з веж розчинилося вікно і хтось привітно замахав чорною ганчіркою.
— Чому чорною? — обурився Лагун-Навіжений. — Ми ж домовлялися про білу! Знову цей негідник усе переплутав.