Вони відвідують зі своїм керівником театри, світські салони. Бувають на публічних засіданнях, де слухають гострі дискусії літературознавців і письменників. Тут виховують не засушених педантів, закутих у лати грецької мови й латини, а докладають усіх зусиль, аби розвинути в дітей найкращі почуття людяності, оточити їх родинним теплом, бо більшість з них, як іноземці, давно позбавлені його. Попри все це в гімназії не нехтують освітою, скоріше навпаки: найвидатніші люди – вчені, митці, не вагаючись підтримали його філантропічний захід і виступають у гімназії в ролі учителів: викладачів історії, природничих наук, музики, літератури, а їхні лекції чергуються з уроками французької вимови за новою бездоганною методою, яку розробила пані Моронваль-Декостер. Більше того, у пансіоні щотижня відбуваються відкриті сеанси виразного читання, на них запрошують учнівських батьків чи опікунів, і ті на власні очі можуть бачити всі переваги навчально-виховної системи Моронваля.
Цю довгу тираду випалив скоромовкою сам директор гімназії, якому більш ніж будь-кому не завадили б уроки його дружини, бо як і всі креоли, він ковтав добру половину слів і зовсім не вимовляв «р»; він казав «літе'ату'и» замість «літератури», «філант'опічних» замість «філантропічних» тощо.
Та байдуже! Мадемуазель Констан була буквально засліплена.
Гроші, як вам добре відомо, для неї не мали значення, головне, щоб дитина одержала вишукане аристократичне виховання.
– О, щодо цього!.. – мовила пані Моронваль, уроджена Декостер, закидаючи назад свою довгу голову.
А чоловік додав, що він приймає до гімназії лише шляхетних іноземців, паростків знатних родин, вельмож, принців. Тепер у нього навчається навіть принц крові, рідний син короля Дагомеї. Після цього захоплення мадемуазель Констан не мало меж.
– Сам королевич!.. Чуєте, пане Джек? Ви будете виховуватись із королевичем!
– Саме так, – поважно підхопив наставник, – Його Величність король Дагомеї поклав на мене відповідальність на виховання його королівської високості, і я без похвальби вважаю, що мені вдалося зробити з нього видатну людину у всіх підношеннях.
Але що діялося ч негреням, яке розпалювало у каміні вогонь? Чому воно розхвилювалося і оглушливо загуркотіло відром з-під вугілля?
Наставник вів далі:
– Я сподіваюся, і пані Моронваль-Декостер, присутня тут, сподівається так само, як я, що юний король, зійшовши на трон своїх предків, згадуватиме добрі поради і корисні настанови, що їх давали йому паризькі учителі, чудові роки, проведені з ними поруч, згадуватиме про їхні невтомні турботи і повсякчасне піклування.
І тут Джека вразило, що негреня, яке все ще клопоталося біля каміна, повернуло до нього свою кучеряву голову і щосили заперечливо хитало нею та крутило білками великих очей, усією своєю мімікою протестуючи й шалено заперечуючи Моронвалеві слова.
Чи не хотів він сказати цим, що його королівська високість і не згадає про добрі уроки, одержані в цій гімназії, і не збереже до неї й тіні вдячності?
Але звідки йому, малому невільнику, про це відомо? Після останньої учителевої тиради мадемуазель Констан заявила, що готова, як заведено, заплатити наперед за третину навчального року.
Моронваль зробив погордливий жест, мовляв: «Можна не поспішати!»
Та навпаки, вкрай треба було поспішати. Про це волав увесь дім: і клишоногі меблі, і облуплені стіни, і обтріпані килими; по-своєму криком кричали про це і чорний виношений костюм Моронваля, і засмальцьована обвисла сукня низенької дами з довжелезним підборіддям.
Але найдужче про це свідчив метушливий поспіх подружжя, яке мерщій кинулось до сусідньої кімнати на пошуки розкішної книги із застібками, аби вписати туди ім'я, вік новенького і дату його вступу до гімназії.
Поки владнувались ці важливі справи, негреня усе ще сиділо навпочіпки перед вогнем, хоча в його присутності тепер і не було потреби.
Камін, який спочатку відмовлявся проковтнути найменшу тріску, чим нагадував стиснутий після довгого голоду шлунок, що відмовляється від найсмачнішої їжі, тепер жадібно поглинав паливо, щосили роздмухуючи своєю тягою яскраве, червоне, примхливе і гомінке полум'я.
Негреня, підперши кулачками щоки, як зачароване, не зводило очей з того вогню і, зовсім чорне на його палахкотливому тлі, здавалося схожим на чортеня.