На щастя, до аптеки надійшли люди, і Сесіль, відійшовши до мідних терезів, почала відпускати ліки, нумерувати пакетики, надписувати рецепти, як колись робила її бабуся, отож Джек не відчував на своїй жалюгідній особі тягаря уважного дівочого погляду.
Тепер він міг спокійно милуватися нею.
А вона й справді викликала захоплення своєю лагідністю, терпінням та уважністю, з якою вислуховувала балакучих і безголових бідних селянок, їхні нескінченні й одноманітні розповіді про свої хвороби.
Для кожної в неї знаходилося підбадьорливе слово, усмішка, добра порада, вона вміла спокійно і просто розмовляти з усіма цими людьми, які виливали їй душу, мудро увійти в їхнє становище. А за хвилину Джек побачив, що вона розмовляє із його давньою знайомою, старою браконьєршею, бабою Соленою, якої він змалку так боявся. Згорблена, як майже всі селяни, котрих ніби тягне донизу земля, над якою вони все життя трудяться в поті чола, просмалена сонцем, припала пилом, висхла, вона скидалася на ходячу мумію, і тільки з глибоких очниць, наче хижі звірята із нір, підозріливо блимали її чорні, як вуглини, очиці. Вона бідкалася, що її чоловік, здохляка чоловік, уже чортій-скільки місяців слабує, ні дідька лисого не заробляє, а гигнути не хоче. Вона зумисно говорила про жахливі речі бридкими словами, дивлячись дівчині просто в обличчя й зловтішно намагаючись вивести її з рівноваги. Кілька разів обуреному Джекові кортіло виштовхати геть оте сухе обшарпане чудовисько. Але він стримувався, бачачи незворушність Сесіль перед зухвалими грубощами, її спокійну врівноваженість, об яку ламає зуби найлихіше зло.
Одержавши потрібні ліки, баба позадкувала, раз у раз вклоняючись та надто запопадливо дякуючи. Проходячи повз Джека, баба обернулась і впізнала хлопця.
– Ти глянь, та це ж малий з Вільшаника, – голосно сказала вона до Сесіль, що проводила її. – Таке облізле, хай Господь милує!.. От тепер, мамзель Сесіль, прикусять язички ті, хто колись пащекував, ніби пан Ріваль пригрівав малого Ражантона, щоб видати онуку за нього заміж... Тепер ви й глянути на нього не схочете... Яке одоробло!.. От що з людиною життя робить!
І, ошкірившись беззубим ротом, вийшла.
Джек сам відчув, як він поблід. Ах ти ж стара паскуда! Таки здійснила свою давню погрозу: різонула його «садовим ножем»! То був справжній удар садовим ножем – гострим, лихим, загнутим інструментом. Рана була глибока, дуже глибока, такі рани не скоро гояться. І того удару було завдано не лише Джекові – я знаю ще одну юну особу, яка, опустивши голову і схвильовано зашарівшись, вдавала, ніби щось записує у грубу книгу, але перо ходило по сторінці наосліп.
– Катрін! Подавай швидше супу та доброго вина,
доброго коньяку, всього, що є найкращого!
То повернувся лікар. Помітивши, що зніяковілі Джек і Сесіль мовчки сидять одне навпроти одного, він весело зареготав:
– Як? Сім років не бачились і не маєте чим поділитися? Ану, до столу. Там наш друг миттю повеселішає.
Але й за обідом хлопець не став розкутішим. Навпаки, ніяковів ще більше. Навіть їсти не відважувався при Сесіль, боячись показати свої трактирні звички. За столом у д'Аржантона Джека ніколи не хвилювали його робітничі манери і брак належного виховання. Зате тут він почувався недоладним, майже смішним. Найбільше його мучили помордовані руки. Як »а ту, що тримала виделку, – іще півбіди: вона була зайнята ділом. Але що було робити з другою? На тлі білої скатертини рубці й шрами на ній мали жахливий вигляд. Він розпачливо опустив її і тепер сидів, наче однорукий. Запобігливість Сесіль ще дужче бентежила його. Помітивши це, дівчина стала поглядати на гостя крадькома, і так тривало протягом усього обіду, а йому, здавалося, кінця не буде.
Зрештою Катрін прибрала блюдечка з-під десерту і поставила перед Сесіль гарячу воду, цукор і настояну горілку у високій пляшці. Відтоді, як померла бабуся, грог лікареві готувала його онука, але добрязі від того краще не стало: побоюючись, що грог надто міцний, вона поступово стала давати йому замість випивки якусь аптечну мікстуру, в котрій, як невесело зауважував лікар, «доза спиртного що не день меншала».
Подавши дідові склянку грогу, Сесіль обернулася до гостя:
– А ви п'єте горілку, пане Джек?
Лікар засміявся:
– Чи п'є кочегар горілку? Ти незрівнянна, люба дівчинко!.. Коли хочеш знати, бідолахи тільки на тому й тримаються!.. У нас на «Байонезі» був один кочегар, так той розбивав рівнеміри із чистим спиртом, аби тільки вгамувати спрагу... Наливай хлопцеві чимбільше, він не сп'яніє.