Нарешті через три роки такого нестерпного животіння, з'ївши незліченну кількість чорної редьки і сирих артишоків, утративши всі ілюзії і зіпсувавши шлунок, волею випадку він натрапив на уроки англійської мови у дівочому пансіоні, що його утримували три незаміжні сестри Декостер.
Двом старшим було за сорок, молодшій – під тридцять. Маленькій на зріст, сентиментальній і манірній винахідниці «методи Декостер» загрожувало довічне дівоцтво, аж тут їй освідчився Моронваль, і вона погодилася вийти за нього заміж.
Після шлюбу Моронвалі деякий час жили при пансіоні, де обоє були корисні тим, що вчителювали. Але мулат від часів гірких злигоднів зберіг не лише звичку тинятися вулицями та гайнувати дні по кав'ярнях, а й цілу свиту приятелів-нероб, котрі заполонили мирний добропорядний пансіон. Крім того, він поводився із ученицями, як із невільницями на плантаціях цукрової тростини. Літні панни Декостер, які обожнювали меншу сестру, все ж мусили спровадити молоде подружжя подалі від пансіону, відшкодувавши йому тридцять тисяч франків. У що вкласти гроші?
Спочатку Моронвалеві кортіло заснувати власну газету чи журнал, проте страх загубити гроші переважив можливу радість друкувати все, написане власною рукою.
Передусім йому потрібен був надійний засіб збагачення; і саме тоді, коли він шукав такий засіб, йому якось сяйнула геніальна думка.
Він знав, що до Парижа посилають дітей із найвіддаленіших країн, аби дати їм добру освіту. Вони прибувають сюди з Персії, Японії, Індостану та Гвінеї в супроводі капітанів кораблів або торговців, що виступають у ролі посередників між батьками і власниками пансіонів.
Вся ця малеча, як правило, добре забезпечена грішми, не має уявлення, на що їх витратити, і Моронваль зметикував, що натрапив на золоту жилу, яку зовсім не важко буде розробляти. Та й система пані Моронваль-Декостер була створена ніби саме для того, щоб виправляти іноземну вимову та вади мовлення. Мулат, вдавшись до зв'язків, які зберіг у колоніальних газетах, опублікував у них приголомшливу рекламу, видрукувану кількома мовами й повторену потім у марсельських і гаврських газетах між списком кораблів, що відпливали із Франції, і оголошеннями міжнародного агентства «Бюро-Верітас».
Першого ж року небіж імама із Занзібару та двоє чудових негренят із узбережжя Гвінеї прибули в Батіньоль і оселилися в помешканні Моронвалів, яке тепер стало тісним для цього комерційного закладу. Тоді Моронваль став шукати просторіше приміщення і, намагаючись узгодити проблеми економії і потреби свого нового становища, найняв у жахливому завулку Дванадцяти будинків, відгородженому від проспекту Монтеня імпозантною решіткою, покинуті будівлі, де раніше фотографували коней, – заклад той нещодавно збанкрутував, бо коні вперто відмовлялися заходити в цю клоаку.
Новому пансіону можна було закинути, що в ньому надто багато вікон, але Моронваль вважав це явище тимчасовим, бо власники колишньої фотомайстерні запевнили його, що всі будівлі незабаром будуть відчужені і знесені з виплатою компенсації, оскільки в цьому вже порізаному з усіх боків незавершеними вулицями кварталі міські власті нібито мали намір прокласти ще один широкий проспект.
Тут, мовляв, мав пролягти бульвар, проект якого уже вивчався; і можна уявити собі, як фатально відбилося це передбачуване відчуження на влаштуванні пансіону Моронваля. У спальні для школярів буде вогко? Влітку у залі для відпочинку під час перерв буде спека, як у теплиці? Пусте! Аби лише підписати довготерміновий контракт на оренду, прибити на брамі велику позолочену вивіску і – чекати.
Скільки парижан за останнє двадцятиріччя змарнували свої здібності, розтринькали гроші і навіть саме життя у такій лихоманці очікування!.. Ця лихоманка забрала спокій і в Моронваля. Виховання учнів, їхній добробут його аж ніяк не цікавили.
На всі зауваження, що будинок невідкладно потребує ремонту, директор знай відповідав: «Незабаром усе зміниться...» – або: «Нам тут жити не більше двох місяців...»
Він цілком поринув у фантастичні плани застосування неймовірної суми грошей, яку одержить за цю ділянку. Мав намір надати вихованню «дітей півдня» небаченого розмаху, перетворити свій почин у грандіозне цивілізаторське і прибуткове діло.
А тим часом він зовсім занехаяв гімназію, падав з ніг, марно бігаючи по різних інстанціях, і, повертаючись, щоразу питав:
– Ну як, п'иходили з п'иводу відкупу?