– Лікар!
На лавах усі змовкли, тільки подужчав кашель, та ще більше повитягувалися обличчя. Гріючи біля пічки змерзлі руки, лікар обводив хворих тим проникливим твердим і допитливим поглядом, під яким завжди щуляться п'яниці та шахраї. Потім він почав обхід зали; слідом ішов його помічник, що видавав направлення до різних шпиталів та богаділень. І як же раділи нещасні хворі, коли лікарі обіцяли покласти їх до лікарні! Зате скільки було розгубленості, скільки було благань, коли їм заявляли, ніби вони не такі то вже й хворі! Огляд прибулих відбувався побіжно і грубувато: надто багато зібралося тут бідолах, що могли годинами торочити лікареві про свої недуги, приплітаючи до своїх розповідей всілякі історії, що не стосувалися справи. Важко навіть уявити невігластво, простодушність і затурканість цієї бідноти, серед якої дехто навіть боявся назвати власне ім'я чи сказати адресу, аби чогось не сталося потім, і з переляку плів казна-що.
– А вас, пані, що непокоїть? – питається лікар жінки, до якої тулиться хлопчик років дванадцяти.
– Мене, пане, нічого, а з моїм хлопцем щось трохи не те.
– Гаразд, і що ж з ним не те? Скоріше.
– Він глухий, пане... Це почалося в нього... Зараз скажу...
– А, глухий? І на яке вухо?
– На обидва, головним чином, пане.
– Як це: «головним чином»?
– Саме так, пане... Агов, Едуарде, встань, коли до тебе говорять... На яке ти вухо не чуєш? – голосно перепитує вона сина і термосить його, щоб він підвівся.
Але той мовчить, наче бовдур.
– На яке ти вухо не чуєш? – кричить мати і, подивившись на оторопілого хлопця, додає, повернувшись до лікаря:– Бачите, пане, я ж вам казала: на обидва, головним чином.
Трохи згодом лікар звертається до Джекового сусіда, одутлого виснаженого хворого:
– На що скаржитеся?
– Болить у грудях, пане... Наче вогнем пече.
– Ага! У грудях пече... А ви горілки не попиваєте?
– Та що ви, пане, і в рота не беру! – обурено відказує той.
– Чудово. Отже, горілки ви не п'єте. А вина?
– Вино п'ю, пане. Але міру знаю.
– І яка ж ваша міра?.. Гадаю, не один літр?
– Знаєте, коли як, пане: часом більше, часом менше.
– Атож, я розумію... Наприклад, у дні зарплати…
– Атож, звісно, в дні зарплати, не вам пояснювати... Зберуться приятелі...
– Авжеж. Таким чином ви набираєтеся в дні зарплати... Ви муляр, платять вам щотижня, і щонайменше чотири рази на місяць ви напиваєтеся до безтями... Прекрасно. Покажіть язика!