Ось про що думав маленький Джек, ідучи довгою заболоченою вулицею, що вела з кладовища. Поперед нього, голосно балакаючи, йшли Лабассендр і Гірш, і ось що ній раптом почув:
– Я переконаний, що вона у Парижі, – сказав Лабассендр.
Джек мимоволі нашорошив вуха.
– Я бачив позавчора, як вона йшла бульваром.
– А він?
– Ха! Не сумнівайся, поверталися вони разом.
«Він», «вона» нічого певного не значили, та Джек розхвилювався, як бувало за столом, коли учителі базікали, відверто знущаючись з нього. А через хвилину й справді хлопчик виразно почув двоє імен, які його переконали, що він не помилився.
Значить, мама в Парижі, тут, у місті, і навіть не приїхала його поцілувати!
«А що коли я сам туди поїду?» – раптом подумав він.
Весь довгий шлях від кладовища Пер-Лашез до проспекту Монтеня хлопчика не полишала одна думка: скористатися тим, що всі йдуть, хто з ким, і утекти! Та й справді, від стрункої процесії не зосталося й сліду, і тепер, коли було досягнуто жаданого ефекту, коли вистава скінчилася, всі розбрелися, повертаючись до гімназії, і, стомлені, зайняті розмовами, не зважали на те, яке справляють враження.
Моронваль, оточений учителями й такими самими невдахами, як сам, очолював похід і час від часу, обертаючись, жестом підганяв цибатого Саїда: «Швидше!» А єгиптянин, що керував наступною колоною, таким самим жестом передавав наказ хазяїна потомленій малечі, що розтяглася по дорозі: «Швидше! Швидше!» Тоді відсталі діти, зібравшись на силі, бігли підтюпцем і доганяли тих, хто йшов попереду. Тільки Джек, удаючи, що геть знесилений, усе відставав і відставав.
– Швидше! – гукав Моронваль.
– Швидше! Швидше! – підхоплював єгиптянин.
Аж ось і Єлисейські Поля. Саїд востаннє обернувся і замахав довгими руками, але за мить вони безпорадно опустилися в нього, і він, наляканий і приголомшений, завмер.
Цього разу зник маленький Джек.
Спочатку він не біг. Він не хотів скидатись на людину, що рятується втечею.
Навпаки, він ішов неквапливо, з байдужим виразом обличчя, проте ладен був щомиті кинутися навтіки. Та що ближче він підходив до бульвару Османа, то нестерпніше хотілося йому побігти; його дедалі більше охоплювала тривога й бажання якнайскоріше добратися додому, і він ішов усе швидше й швидше. Що його чекає на бульварі?
Можливо, їхній дім зачинений... А що, як Гірш і Лабассендр помилилися і мама не приїхала? Що з ним тоді буде? Він і подумати не міг про те, щоб повернутися до гімназії після втечі. Якби навіть це й спало йому на думку, то одна згадка про глухі удари і нестямні стогони, які півдня долинали з кімнати, де зачинився мулат з Маду, сповнила б його жахом, і він відмовився б від свого наміру.
«Вона вдома!» – радісно подумав хлопчик, побачивши, що всі вікна відчинені, а ворота відімкнуті, як це бувало в ті дні, коли вони збиралися їхати в місто. Джек кинувся до будинку, щоб не проґавити карети. Але що це? У їхньому домі все було догори дном, і Джек помітив це вже у вітальні.
Там метушилося безліч чужих людей. З під'їзду тягли меблі, несли крісла й дивани з оббивкою пастельних барв, що так пасували до півмороку вітальні і були вкрай недоречні на вулиці, в ясному денному світлі. Дзеркало, обрамлене гірляндами з амурів, спиралося при вході на холодний камінь, а навколо були розкидані жардиньєрки із зів'ялими вазонами, зняті з вікон портьєри, маленька люстра з гірського кришталю. Дами у вихідних сукнях снували сходами, і в приглушену ходу їхніх маленьких черевичків впліталися важкі кроки носіїв, які тягли з будинку меблі.
Джек, приголомшений цим видовищем, пірнув у натовп і піднявся нагору. Він ледве пізнавав їхню квартиру, такі незвичні стали всі кімнати, де нові меблі були переставлені з одного місця в друге, розрізнені. Відвідувачі висовували порожні шухляди, постукували по дерев'яних Скриньках, по шкіряній оббивці стільців, нахабно розглядали все в лорнет, а іноді, проходячи повз фортеп'яно, яка-небудь вишукано вбрана дама, не зупиняючись і не знімаючи рукавичок, брала кілька нот на клавішах. Бачачи свій дім, заполонений стовпищем людей, серед яких він нікогісінько не впізнавав, Джек сам блукав, мов якийсь заброда, і ладен був думати, що йому сниться кошмарний сон.