А мама, де ж вона?
Хлопчик спробував зайти до вітальні, але там скупчилися люди, щось роздивляючись у глибині кімнати, і він, надто малий, щоб побачити за спинами, що відбувається, чув лише, як хтось вигукує незрозумілі цифри, а потім різко ударяє молотком об стіл.
– Дитяче ліжко під балдахіном, золочене, зі стьобаним матрациком!..
І тут Джек побачив, як великі чорні ручиська пронесли повз нього ліжечко, яке подарував йому «любий дядечко» і в якому він бачив найкращі свої сни. Йому хотілося крикнути: «Це моє ліжко! Навіщо ви забираєте його?..» Але він посоромився і отупіло, розгублено блукав по всіх кімнатах: у цій розгромленій квартирі з навстіж розчиненими дверима й вікнами, через які вривалися вуличний гамір і сліпуче сонце, він шукав матір.
І раптом його спинила чиясь рука.
– Як, пане Джек? То ви уже не живете у пансіоні?
То була мамина покоївка Констан. Святково вбрана, в капелюшку із рожевими стрічками, ніби білетерка у театрі, червонолиця, заклопотана, поважна.
– Де мама? – тихо спитав хлопчик так схвильовано й тривожмо, що в дебелої покоївки розм'якло серце.
– Вашої мами тут немає, любий мій.
– А де вона? Що сталося? Чому тут стільки чужих людей?
– Вони прийшли на розпродаж. Ходімо звідси, пане Джек. Давайте спустимося на кухню. Там і побалакаємо.
У підвалі засідало все шановне товариство: Огюстен, куховарка з Пікардії і сусідські служники. Усі сиділи за тим самим засмальцьованим столом, за яким одного вечора вирішувалася Джекова доля, і пляшка шампанського гуляла з рук до рук. Поява хлопчика була сенсацією, його оточила й лагідно розпитувала вся колишня прислуга їхнього дому, яка жаліла незлобливу й поблажливу до крадіжок колишню господиню. Побоюючись, щоб його не відвели у гімназію, Джек не розповів про свою втечу, а сказав, що йому дозволили піти у місто, і він вирішив дізнатися, чи немає новин від мами.
– Тут її немає, пане Джек, – таємниче промовила Констан .– І я не знаю, чи повинна я...– І раптом у ній прорвалася відвертість: – Ех, що буде, те й буде! Ніхто не має права не сказати дитині, де її мати.
І вона розповіла малому Джеку, що пані оселилася на околиці Парижа, в селі Етьйоль. Щоб не забути, хлопчик подумки кілька разів повторив назву: «Етьйоль... Етьйоль...»
– А це далеко звідси? – недбало запитав він.
– Добрих вісім льє, – прикинув Огюстен.
Але пікардійка, що колись служила неподалік від Корбейля, заявила, що він помиляється на кілька кілометрів. Тут виникла тривала суперечка, як добиратися до Етьйоля, і Джек уважно вслухався, бо вже вирішив, що в далеку подорож піде пішки. Потрібно було йти через Берсі, Шарантон, Вільнев-Сен-Жорж; там треба повернути праворуч і, полишивши Ліонський шлях, іти на Корбейль, вздовж Сени, повз Сенарський ліс, аж до Етьйоля.
– Авжеж, авжеж, – приказувала Констан. – Там на узліссі й оселилась пані... Такий гарненький будиночок із латинським написом на дверях.
Джек нашорошив вуха й намагався утримати в пам'яті усі назви, особливо назву того пункту, через який мав вийти з Парижа – «Берсі», й того, куди він простуватиме, – «Етьйоль». Вони були в його уяві немов два вогники, між якими пролягав довгий, похмурий і непевний шлях.
Відстань не лякала хлопчика. «Я йтиму цілу ніч, – вирішив він. – І хоч я ще малий, та як-небудь подолаю ті вісім миль до ранку». А вголос заявив:
– Що ж, я пішов. Пора вже повертатися до гімназії...
Хлопчикові хотілося ще про щось запитати, і те питання аж пекло йому губи. Чи д'Аржантон також в Етьйолі? Невже і там між ним та матір'ю буде той лихий чоловік?.. Але він не відважився запитати про це Констан. Не уявляючи всієї правди, він невиразно відчував, що може торкнутися найганебнішого в материному житті, і тому промовчав.
– Що ж, прощавайте, пане Джек!
Служниці поцілували його, візник міцно потиснув руку, і він знову опинився у передпокої серед звалища речей. Аукціон закінчився, оцінювач із помічником виходили з дому, овернці покрикували один на одного, виносячи меблі. Не зупиняючись серед цього невимовного розгрому родинного гнізда, де він шукав прихистку і яке чужі люди розтягували в усі кінці міста, самотній хлопчик, сам викинутий на вулицю з цього помешкання авантюристки, вирушив у далеку дорогу, яка мала привести його до єдиної захисниці.