Пройнявшись такими поглядами, Лестер був безсилий щось змінити, щось виправити; всупереч його волі все прямувало до невідомої йому мети. Коли б він одружився з Дженні й одержував порівняно скромний прибуток у десять тисяч на рік, він однаково не відмовився б від цих поглядів. Він жив би так само безвільно, задовольняючись товариством двох-трьох приятелів, що говорили б одною з ним мовою і бачили б у ньому те, чим він був, — доброго хлопця, і Дженні, мабуть, жилося б з ним не набагато краще, ніж без нього.
Однією з важливих подій у житті Кейнів був їх переїзд до Нью-Йорка. Серед близьких друзів м-с Кейн було кілька розумних жінок — представниць чотирьохсот кращих родин Нової Англії; вони ж і умовили її перебратися до Нью-Йорка. Вирішивши це, вона взяла будинок на Сімдесят восьмій вулиці, поблизу Медісон авеню, обставила кожну кімнату в стилі певної історичної епохи і вперше завела цілий штат ліврейних лакеїв, зовсім на англійський лад. Лестер посміювався над її гонором і любов’ю до розкішних декорацій.
— А ще говориш про свою демократичність, — пробурмотів він одного разу. — Ти така сама демократка, як я — віруючий християнин!
— Зовсім ні! — заперечила вона. — Я найсправжнісінька демократка. Але всі ми — члени свого класу. І ти також. Я просто скоряюсь логіці речей.
— Яка там у біса логіка! Ти ще скажеш, що дворецький і лакей, наряджені в червоний оксамит, продиктовані необхідністю.
— Звичайно! — відповіла вона. — Ну, якщо не необхідністю, то всім устроєм нашого життя. Що тебе так обурює? Ти ж перший настоюєш, щоб усе було бездоганне, обурюєшся, як тільки помітиш найменшу ваду.
— Коли це я обурювався?
— Ну, може, я не так висловилась. Але ти хочеш, щоб усе було ідеально, щоб у кожному випадку був витриманий стиль... Та ти сам це чудово знаєш.
— Припустимо, але при чому тут твоя демократичність?
— Я демократка. Цього ти в мене не відбереш. У душі я не менш демократична, ніж будь-яка інша жінка. Просто я тверезо дивлюся на речі і по можливості ні в чому собі не відмовляю, так само, як і ти. Нічого шпурляти камінці в мій скляний будинок, шановний Повелитель. Ваш будиночок також прозорий, я бачу кожний ваш рух.
— І все-таки я демократ, а ти ні, — піддразнив Лестер.
А втім, він беззастережно схвалював все, що б вона не робила. Часом йому здавалося, що вона керує своїм світом набагато розумніше, ніж він — своїм.
Нескінченна їжа й пиття, води всіх по черзі цілющих джерел, мандрівки в спокої й розкоші, нехтування гімнастикою й спортом — все це нарешті підірвало здоров’я Лестера, — надмірна повнокровність гальмувала тепер усі функції його колись міцного, рухливого тіла. Вже давно його шлунок, печінка, нирки, селезінка працювали з перевантаженням. За останні сім років він став дуже гладким. Першими почали відмовляти нирки, а також судини мозку. При помірній їжі, досить рухливому способі життя й більшій душевній рівновазі Лестер міг би прожити й до восьмидесята, і до дев’яноста років. Але він дозволив собі дійти до такого фізичного стану, коли найменша хвороба загрожувала серйозними наслідками. Наслідок усього цього міг бути тільки один, і він скоро дав себе знати.
Одного разу Лестер і Летті з компанією друзів відправилися на яхті до північних берегів Норвегії. В кінці листопада важливі справи вимагали присутності Лестера в Чикаго; він умовився з дружиною, що до різдва вони з’їдуться в Нью-Йорку. Сповістивши Уотсона, щоб той зустрів його, Лестер приїхав і зупинився в «Аудіторіумі» — чикагський особняк уже два роки як був проданий.