Уже давно минув час чаювання, вся команда та екіпаж були на палубі, зайняті перенесенням вантажу та приготуваннями до відплиття, тож Дженні розраховувала, що ця частина палуби буде безлюдною. Виявилося, вона мала рацію. На камбузі не горів вогонь і не було жодних явних ознак присутності кока чи його помічника. Також всі двері були відчинені, що допомогло Дженні визначити, яка це команда, і вона провела Пітера через камбуз, а потім через комору до маленького льоху, де зберігалися продукти першої необхідності, що швидко псуються. У глибині цієї кімнати були двері та вузькі залізні сходи, що спускалися до іншого проходу, з одного боку якого розташовувалося холодильне приміщення, а з другого — великий склад бакалії, де навалом зберігалися мішки з борошном, бобами і сушеним горохом, банки консервованих фруктів та овочів, коробки з печивом, чаєм, кавою тощо.
Решітчасті двері до цієї комори також виявилися широко відчиненими. Було темно, але електричне світло, що горіло в коридорі, давало досить освітлення. Тож із їхнім гострим зором вони невдовзі призвичаїлися знаходити шлях поміж ящиків, коробок і бочок, неначе при денному світлі. І в тій коморі за банкою консервованих помідорів Пітер побачив і пропустив свою першу мишу, виявивши фатальний прорахунок їхнього плану. Йому це ніколи не спадало на думку, а Дженні була надто зайнята, щоб подумати і взяти це до уваги, адже хоч Пітер виглядав і саме вчився поводитися, як кіт, однак нічогісінько не тямив у такій складній та клопіткій роботі, як полювання на мишей.
Насправді лише завдяки вдалій затримці через те, що останньої миті прибуло більше вантажу й «Графиня Ґрінок» не відплила тієї ночі й навіть наступної, їм вдалося виправити цю ваду принаймні частково. Бо якими б забобонними не були моряки, кіт, що зовсім не годен ловити докучливих гризунів, викликав би мало симпатії на борту судна. Прикре відкриття постало тоді, коли Дженні звернула його увагу на тихеньке шкряботіння, звук, немов хтось щось гризе на протилежному боці комори.
— Шшш! Миша! Вона за коробкою з печивом. Побачимо, як ти її зловиш.
Пітер зосереджено вглядався крізь морок — і справді, одразу ж біля великої жерстяної банки, на якій було написано «ГАНТЛІ ТА ПАЛМЕР», сиділа миша, довготелесий сірий гризун із жадібною мордою, зухвалими вусами та чорними очима-намистинками.
Пітеру так праглося показати Дженні, на що він здатен, якщо йому дати шанс, що він, заледве налаштувавшись на початок полювання чи зупинившись, щоб розрахувати дистанцію, врахувати перешкоди та можливі шляхи, відкрито побіг до миші. Не зупинившись ні на хвилину, щоб продумати план, він вистрибнув у повітря одним надзвичайним стрибком, широко розставивши лапи і роззявивши пащу, щоб піймати мишу зубами.
Звісно, коли Пітер приземлився, то ніякої миші там уже не було.
Його зуби клацнули в повітрі, нічого не виявилося в нього під лапами і на додачу, неправильно розрахувавши дистанцію чи, точніше, зовсім її не розрахувавши, він сильно вдарився головою об кут бляшанки і через усе це почувався повним йолопом.
Але, рятуючись, миша припустилася фатальної помилки, бо не кинулася назад за бляшанку. Замість цього, піддавшись паніці, вона запищала й побігла в протилежний бік. Наступної миті Дженні, немов хутряна блискавка, здійнялася в повітря; її передні лапи з виставленими пазурами ще в повітрі рухалися з боку в бік у низці коротких, різких, приголомшливих рухів. Щойно Дженні приземлилася, вона спіймала мишу, збила її спершу в один бік, потім у другий, запаморочену й спантеличену, потім здійняла мишу в повітря, трохи прибила, доки миша падала донизу, і нарешті схопила її до рота, і все це сталося, доки Пітер відновив рівновагу й оговтався від свого падіння.
— От лихо, — сказала Дженні, кидаючи мишу. — Я про це не подумала. Звісно, ти не знаєш, як це робити. Звідки тобі знати? Але нам довелося б солоно, якби нас тут піймали до того, як ти хоч чомусь навчився. І я не знаю, скільки в нас часу. Все одно…
Пітер нарешті відновив здатність говорити й люто та принижено закричав:
— Господи, — сказав він, — чи є хоч щось, що я можу? Чи ВСЬОГО потрібно навчатися?
— Тут допоможе лише практика, — пояснила Дженні. — Навіть нам доводиться постійно практикуватися. Це, хоч я і ненавиджу цей вираз, ноу-хау. Як і все інше. Ти виявляєш, що щось правильно, а щось — ні. Правильно ловити їх лапами, а не зубами, і, звісно, потрібно готуватися. Дивися, я покажу тобі, що саме маю на увазі…
Тут вона відступила кілька кроків від мертвої миші, а тоді почала повільно коливати задніми лапами з боку в бік, поступово підвищуючи швидкість і скорочуючи коливання.