Дежавю залило її, наче дивна вода.
«О Господи, що це таке?» — подумала вона, але відповіді не було, лише знову той бентежний образ, про який вона й не згадувала, відколи в день затемнення повернулася в завішену простирадлами спальню, щоб переодягнутися: худа жінка в кáпоті, з темним волоссям, зібраним у ґульку, а поруч — купка білої тканини.
«Воу, — подумала Джессі, стискаючи стовпчик ліжка побатованою правицею й відчайдушно намагаючись не впасти. — Тримайся, Джессі, просто тримайся. Не зважай на ту жінку, не зважай на запах, не зважай на темряву. Тримайся, і темрява відійде».
Вона трималась, і темрява відійшла. Образ кістлявої жінки, що стоїть навколішках біля комбінації й дивиться на пробиту в старих дошках дірку, зник першим, а далі зблякла й темрява. У спальні знову посвітлішало, і вона поступово повернула собі осінню барву п’ятої вечора. Джессі побачила, як у променях, що тягнуться з вікон із боку озера, танцюють порошинки, побачила тіні власних ніг, витягнуті на підлозі. На колінах тіні ламались, і решта підіймалася стіною. Темрява відступила, проте залишила високе й приємне дзижчання у вухах. Глянувши на власні стопи, вона побачила, що вони також у крові. Вона ходила в ній, залишала в ній сліди.
«Джессі, у тебе спливає час».
Вона знала.
Джессі знов опустила груди на узголів’я. Цього разу зрушити ліжко було важче, але зрештою вдалося. За дві хвилини вона стояла біля комода, на який так довго й безнадійно дивилася з іншого боку кімнати. Кутики губ сіпнулися в ледь помітній сухій усмішці. «Я ніби все життя мріяла побачити чорні піски Кони й не можу повірити, що нарешті стою на них, — подумала вона. — Здається, ніби це просто ще один сон, лише трішки реальніший, ніж більшість, бо в ньому чухається ніс».
Ніс не чухався, але Джессі дивилася на зім’яту змію Джералдової краватки, яка так і була зав’язана у вузол. Останнє — це така деталь, якою не можуть похвалитися навіть найреалістичніші сни. Біля червоної краватки лежали два ключики з круглою шийкою, цілком однакові. Ключі від наручників.
Джессі підняла праву руку й критичним поглядом роздивилася її. Мізинець і підмізинний палець продовжували мляво висіти. Вона на мить задумалася, якої шкоди завдала нервам долоні, але відкинула цю думку. Пізніше це, може, і буде важливо, як і певні інші речі, що їх вона відкинула на час цього виснажливого проходу по полю в четвертій чверті, — але наразі ушкодження нервів правої долоні було для неї не важливішим, ніж ціна на ф’ючерси свинячої підчеревини в Омасі. Важливим наразі було те, що три інші пальці тієї руки ще реагують на мозкові імпульси. Трохи трусяться, ніби від шоку через раптову втрату сусідів усього свого життя, але все одно реагують.
Джессі нахилила голову й заговорила до них:
— Припиніть. Потім, як захочете, можете труситися скільки вам завгодно як скажені, але зараз допоможіть мені. Мусите допомогти.
Так. Тому що думка про те, що вона впустить ключі або скине їх із комода після того, як зайшла так далеко… вона була немислима. Джессі втупилася собі в пальці. Тремтіти до кінця вони не припинили, але поки вона дивилася, їхній тремор стих до ледь видимого бриніння.
— Окей, — м’яко промовила вона. — Не знаю, чи досить цього, але зараз перевіримо.
Принаймні ключі однакові, що дає їй дві спроби. Їй зовсім не здалося дивним, що Джералд приніс обидва. Його важко було б назвати неметодичним. Як він частенько говорив, планування з урахуванням імовірностей — ось різниця між тим, щоб робити щось добре і робити це чудово. Єдина ймовірність, якої він цього разу не врахував, — серцевий напад і удар, який його і спровокував. У результаті Джералд виявився ні добрим, ні чудовим, а просто мертвим.
— Пса нагодував, — буркнула Джессі, знову без поняття, що говорить уголос. — Колись Джералд успіх мав, та зрештою лиш пса нагодував. Правильно, Рут? Періжечку, правильно?
Джессі взяла кінчиками великого й указівного пальців розпеченої долоні один із ключиків (коли вона торкнулася металу, з’явилося відчуття, що все це просто сон), підняла його, роздивилася, тоді глянула на наручник, що охоплював лівий зап’ясток. Замок був дірочкою, вибитою збоку. Джессі він здався дверним замком заднього виходу в маєтку багатіїв. Щоб відімкнути, потрібно просто вставити порожнє дуло ключа в замок, доки не клацне, а тоді повернути його.