Джессі була ніби не здатна відірвати погляд від власних долонь, не могла припинити крик. Вона ніколи не відчувала нічого навіть трохи подібного, і якась її далека частина подумала: «Якби секс був бодай наполовину таким приємним, люди займалися б ним на кожному розі вулиці. Вони б просто не могли нічого з собою подіяти».
Тоді їй забракло повітря, і Джессі хитнулася назад. Вона хотіла вхопитися за ліжко, але загаялася, втратила рівновагу й розпласталася на підлозі. Падаючи, Джессі встигла усвідомити, що частково очікує, ніби кайданки зупинять її, перш ніж тіло торкнеться долівки. Смішно, якщо подумати.
Упавши, вона вдарила відкриту рану з внутрішнього боку зап’ястка. Біль розпалив праву руку, наче ліхтарики на ялинці, і цього разу в її крику був лише біль. Джессі швидко урвала його, коли відчула, що її відносить кудись геть від свідомості. Вона розплющила очі й побачила перед собою пошматоване обличчя чоловіка. Джералд дивився на неї з виразом нескінченного осклілого подиву: «Зі мною не мало такого трапитися. Я адвокат, моє ім’я — у назві компанії». Тоді муха, що потирала лапки на його верхній губі, заповзла йому в ніздрю, і Джессі так різко крутнула головою, що стукнулася нею об підлогу, від чого в очах спалахнули іскри. Розплющивши очі цього разу, вона дивилася вгору, на узголів’я ліжка, вкрите плюгавими краплями й патьоками крові. Вона що, лише кілька секунд тому стояла отам, так високо? Мабуть, так, хоча в це було складно повірити: звідси те їбане ліжко виглядало майже як Крайслер-Білдінг за висотою.
«Джесс, воруши булками!» — знову кричить Періжечок настирливим докучливим голосом. Як на людину з таким приємним личком Періжечок здатна поводитися як сучка, коли налаштовується на це.
— Ні, не сучка, — промовила Джессі, даючи очам замкнутися. Кутиків рота торкнулась усмішечка. — Скрипуче колесо.
«Та рухайся вже, бляха-муха!»
«Не можу. Треба трохи відпочити».
«Якщо зараз не почнеш, то тут і спочинеш навіки! Тому піднімай свою сраку жирну!»
Це її зачепило.
— Ніяка не жирна, міс За-словом-у-кишеню-не-лізе, — роздратовано бурмотнула Джессі й спробувала зіп’ястися на ноги.
Знадобилося лише дві спроби (другу з яких зірвала одна з паралітичних судом упоперек діафрагми), щоб переконати її, що підводитися, як мінімум зараз, — не найкраща ідея. Зробивши це, вона собі створить більше проблем, ніж вирішить, оскільки їй потрібно у ванну, а підніжжя ліжка тепер перекриває одвірок, ніби дорожня перешкода.
Джессі полізла під ліжко, виконуючи ковзкі рухи, ніби пливучи, мало не граційно, і здуваючи кілька заблудлих ковтунців пилу зі шляху перед собою. Вони відлетіли, ніби маленькі сірі перекотиполя. Чомусь від вигляду цих ковтунців вона знову згадала про жінку зі свого видіння — на колінах у кущах ожини, з комбінацією білою купкою поруч. Джессі заповзла в темінь ванної, і тут у ніс влупив новий запах: темний, моховитий запах води. Вода скрапує зі змішувачів ванної, скрапує з душової лійки, скрапує з кранів умивальника. Джессі відчула навіть особливий дух вологого рушника в кошику біля дверей — запах наближення цвілі. Вода, вода всюди, і пити її можна скільки влізе, до останньої краплі. Горло сухо зіщулилося, ніби хотіло закричати, і Джессі усвідомила, що буквально торкається води — калюжки, що накрапала з труби під умивальником, до якої у сантехніка, здається, так і не дійшли руки, скільки його не просили. Захекуючись, Джессі підтягла себе до калюжки, опустила голову й почала лизати лінолеум. Смак води не піддавався опису, шовкове відчуття вологи на губах і язику перевершувало всі мрії про солодкі плотські втіхи.
Єдина проблема — її було недостатньо. Чарівливо вологий, чарівливо зелений запах звідусіль оточував її, але калюжка зникла, а спрага не втамувалась, а лише прокинулася. Тóму запаху, запаху тінистих джерел і старих прихованих криничок, вдалося те, що не вдалося навіть голосу Періжечка: підняти Джессі на ноги.
Вона піднялася, вхопившись за край умивальника. Лише на частку секунди зловила в дзеркалі відбиття восьмисотрічної жінки, що дивилася на неї, а тоді повернула кран, позначений літерою Х. Ринула свіжа вода — вся вода світу. Джессі спробувала знову тріумфально закричати, але спромоглася лише на хрипкий шурхотливий шепіт. Вона схилилася над умивальником, розкривала й закривала рот, наче рибина, кидалася в той моховитий парфум від джерела. Це також був той бляклий запах мінералів, що переслідував її всі роки, відколи батько розбестив її під час затемнення, але тепер з ним усе гаразд: тепер це був запах не страху чи сорому, а життя. Джессі вдихнула його, тоді радісно відкашлялася, підставляючи рот під струмінь води з крана. Вона хлебтала її, доки потужний, хоч і безболісний спазм не змусив виблювати все назад. Рідина повернулася після короткого візиту в шлунок усе ще холодною й забризкала дзеркало рожевими крапельками. Тоді Джессі кількома подихами віддихалась і спробувала знову.