З другого разу вода залишилася в шлунку.
33
Вода чарівним чином повернула її до тями, і коли Джессі востаннє закрутила кран і глянула в дзеркало, то відчула себе терпимим факсиміле людини — слабкої, стражденної й на непевних ногах… але все одно живої та свідомої. Вона подумала, що більше ніколи не відчує чогось настільки до дрожу приємного, як ті перші кілька ковтків холодної води з потужного струменя крана, і за все її життя лише перший оргазм міг дорівнятися до цієї миті. В обох випадках вона кілька коротких секунд була цілком підвладна клітинам і тканинам свого фізичного буття, свідомі думки стерто (але не саму свідомість), а результатом став екстаз. «Я цього ніколи не забуду», — подумала Джессі, знаючи, що вже забула, так само як забула чудовий медовий укол того першого оргазму, як тільки припинили іскрити нерви. Так, наче тіло зневажало пам’ять… або відмовилося від відповідальності за неї.
«Не зважай на це, Джессі, — мусиш спішити!»
«Може, вже досить джвиндіти на мене?» — відрізала Джессі.
З пораненого зап’ястка кров уже не те щоб юшила, але й не просто текла, а ліжко, яке вона побачила у дзеркалі ванної, було просто страшним — просочений кров’ю матрац і вимащене нею ж узголів’я. Джессі якось читала, що людина може втратити багато крові й нормально функціонувати, але як тільки втрата переходить певну межу, то наслідки налітають всі й одразу. А вона, мабуть, досягла в цьому нових висот.
Джессі відкрила шафку з ліками, глянула на коробку пластирів і видала хрипкий каркучий сміх. Око натрапило на коробочку максіпрокладок «Олвейз», що заховалася за юрбою пляшечок з парфумами, одеколонами й гелями після гоління. Дістаючи коробочку, Джессі перекинула кілька пляшечок, повітря наповнила нудотна суміш ароматів. Вона зірвала паперову обгортку з прокладки й наче товстим білим браслетом обгорнула нею зап’ясток. Майже одразу на білизні почали розквітати маки.
«Хто б міг подумати, що в дружині адвоката стільки крові вміщається?» — весело замислилася вона й знову каркнула сміхом. На верхній полиці стояв олов’яний ролик лейкопластиру «Ред Кросс». Джессі взяла його лівою рукою. Права наразі, здавалося, була спроможна лише на кровотечу й болючі завивання. І все одно Джессі глибоко її любила, та й чому б не любити? Коли на це була потреба, коли більше нічого іншого не залишилося, ця долоня вхопила останній ключ, вставила його в замок і повернула. Ні, вона зовсім нічого не має проти міс Правої.
«Це все ти, Джессі, — сказала Періжечок. — Ну тобто… ми всі — це ти. Ти ж розумієш, правда?»
Так. Вона це чудово розуміла.
Джессі скинула накривку клейкої стрічки й незграбно стискала ролик правою рукою, водночас лівою шукаючи кінець. Вона переклала ролик у ліву руку, кінець стрічки притиснула до імпровізованої пов’язки й кілька разів обкрутила стрічку навколо зап’ястка, припасовуючи вже вогку прокладку наскільки можливо до розрізу на внутрішньому боці зап’ястка. Зубами вона відірвала стрічку від ролика, трохи повагалась, а тоді зробила ще одну кількашарову пов’язку зі стрічки собі під правим ліктем. Джессі поняття не мала, чи буде хоч якась користь із такого саморобного джгута, але подумала, що гірше не стане.
Вона вдруге відірвала стрічку, а впускаючи змалілий ролик назад на стільницю, побачила на середній поличці шафки зелений флакон екседрину. Ще й без захисту від дітей, Богу дякувати. Джессі взяла флакон лівицею, тоді зубами зірвала білу пластмасову кришку. Запах пігулок аспірину був гострий, різкий, злегка оцтовий.
«Я взагалі не думаю, що це добра ідея, — занервувалася Господинька Берлінґейм. — Від аспірину кров розріджується, він сповільнює зсідання».
Найпевніше, це правда, але оголені нерви на тильному боці правої долоні вже вересканили, ніби пожежна сигналізація, і Джессі подумала, що як вона їх не вгамує, бодай трішки, то скоро качатиметься по підлозі, дзявкатиме на відображення на стелі. Вона закинула до рота дві пігулки екседрину, повагалася, закинула ще дві. Знову відкрутила кран, проковтнула ліки, тоді винувато глянула на імпровізовану пов’язку на зап’ястку. Червінь так і просочувалася крізь шари паперу, скоро Джессі зможе зняти прокладку й викрутити з неї кров, ніби гарячу червону воду. Жахливий образ… і тільки-но він сяйнув їй у голову, вона вже не могла його позбутися.