«Її звати Господинька Берлінґейм, і її карають за те, що вдарила свого чоловіка, — спало на думку Джессі. — Вони карають Господиньку, тому що не можуть дістати ту, хто насправді відповідальна за удар… ту, у якої голос як у моєї колишньої сусідки по кімнаті в коледжі».
Та чи підхоже тут просто слово «вдарила»? Хіба правильніше не те, що вона зараз ділить спальню з мерцем? Хіба правильніше не те, що, не враховуючи пса, місцевість бухти Нотч зараз зовсім безлюдна? І вона почне кричати, їй відповість лише гагара? Лиш вона — і більш нічого?
Саме ця думка, з дивним відлунням «Ворона» По, привела Джессі до раптового усвідомлення, у яку ж ситуацію вона самотужки вскочила, і тоді її зненацька охопив уже повноцінний бездумний жах. Приблизно двадцять секунд (якби її запитали, скільки протривав той напад паніки, вона б припустила хвилин зо три чи радше всі п’ять) Джессі повністю перебувала в його лабетах. Глибоко всередині неї залишався тонкий шворінь раціональної свідомості, та він був безпомічним — просто переляканий спостерігач, що дивиться, як жінка звивається на ліжку, як розлітається її волосся від шарпання головою в заперечному жесті, слухає її хрипкі перелякані крики.
Усе це припинив глибокий безживний біль в основі шиї, одразу над місцем, де починається ліве плече. М’язовий спазм, із тих гірших, що їх качки називають «конякою Чарлі». Стогнучи, Джессі відкинула голову на розділені махагонієві планки, що складали узголів’я ліжка. Розтягнуті м’язи закам’яніли в напруженому фіксованому згині й здавалися твердими, як камінь. Голочки й шпильки, які через її зусилля уразили руки аж до долонь, ховалися на тлі цього страшного болю, і Джессі зрозуміла, що, впираючись в узголів’я, лише посилює тиск на перевтомлені м’язи.
Інстинктивно, не надто роздумуючи над тим, що робить, Джессі вперлася п’ятами в покривало, підняла сідниці й відштовхнулася ногами. Лікті зігнулися, а тиск з плечей і верхньої частини рук спав. За мить коняка Чарлі в дельтоподібних м’язах почала відступати. Джессі довго й хрипко видихнула від полегшення.
За дверима пронісся вітер (Джессі помітила, що він уже трохи переріс стадію леготу), зітхаючи серед сосон на пагорбі між будинком і озером. Зовсім неподалік від кухні (яка наразі Джессі здавалася взагалі іншим усесвітом) двері, які їм із Джералдом не дійшли руки зачинити щільно, лупились об розбухлий одвірок. Один раз, другий раз, третій раз, четвертий. Це були єдині звуки. Лиш вони — і більш нічого. Пес припинив гавкати, принаймні поки що, а бензопила припинила ревіти. Навіть у гагари, здавалося, настала перерва на каву.
Образ озерної гагари, що попиває каву, мабуть, паралельно плаваючи в кулері з водою й базікаючи з іншими пані гагарами, спричинив у Джессі в горлі порохнявий крекіт. У менш неприємних умовах цей звук можна було б назвати смішком. Він розвіяв рештки паніки, і хоч вона все одно залишалася переляканою, проте зараз була в змозі керувати своїми думками й діями. Також він залишив на язику гидуватий металевий присмак.
«Це адреналін, дівулю, чи які там ще секреції залоз випускає тіло, коли пускаєш пазурі й починаєш дертися по стінах. Якщо тебе хто колись запитає, що таке паніка, тепер знаєш, що відповісти: емоційна біла пляма, від якої почуваєшся так, наче насмокталася пригоршні монет».
Руки гули, а пощипування нарешті дісталось і пальців. Джессі кілька разів розтулила й стулила долоні, щоразу здригаючись. Вона почула слабкий брязкіт кайданок об стовпчики ліжка й на секунду замислилася, чи вони з Джералдом не подуріли. Зараз однозначно здавалося саме так, хоча вона не сумнівалася, що кожного дня по всьому світу тисячі людей грають у схожі ігри. Вона якось читала, що є сексуально розкуті людиська, які навіть підвішуються в себе в шафах і дрочать, доки постачання крові в мізки повільно скорочується до нуля. Така новина лише посилила її віру в те, що для чоловіків пеніс не стільки дар, скільки прокляття.