«Наскільки я була близька до того, щоб там поїхати дахом? Наскільки, га?»
«Цього ти, дівулю, напевно, ніколи точно не дізнаєшся», — похмуро відказала Рут Нірі.
Мабуть, ніколи. Джессі запхала ключ у запалювання й повернула його. Не відбулося нічого.
Рештки сміху всохли, але вона не панікувала. Джессі все одно почувалася при своєму глузді й відносно при тямі. «Думай, Джессі». Вона подумала, і відповідь сяйнула майже одразу. Цей «мерседес» уже багато від’їздив (вона не була певна, що ці автомобілі дозволяють собі таку вульгарність, як старіння), і останнім часом трансмісія почала викидати маленькі прикрі коники, хоч і з німецькою скрупульозністю. Один з них — спорадична нездатність завестися, якщо водій не смикне вгору важіль перемикання передач, що стирчав з консолі між сидіннями, і смикнути треба добряче. Щоб повернути ключ запалювання й одночасно смикнути важіль коробки передач, доведеться залучити обидві руки, а права в неї уже страшенно пульсує. Від думки, що доведеться нею смикати важіль, Джессі зіщулилась, і не лише через біль. Вона непогано уявляла собі, що через це глибокий поріз із внутрішнього боку зап’ястка знову розкриється.
— Господи, прошу, мені потрібно трохи допомоги, — прошепотіла Джессі й знову повернула ключ.
Усе одно нічого. Навіть клацання. І тепер, наче злодюжка з гидкими намірами, у голову пролізла нова думка: неможливість завести машину ніяк не стосується проблеми, що виникла в трансмісії. Це радше робота її гостя. Створіння обрізало телефонні дроти. А ще воно відкрило капот «мерседеса», видерло звідти кришку розподільника й викинуло в ліс.
Двері грюкали. Джессі нервово позирала в той бік, досить певна, що на якусь мить побачила в темряві коридору бліде ошкірене обличчя. За мить-другу воно вийде звідти. Візьме камінь і розтрощить вікно машини, тоді вхопить товстий шмат небиткого скла і…
Джессі потяглася через талію лівою рукою й, наскільки могла, смикнула важіль (хоча по правді, він наче й не ворухнувся зовсім). Тоді правою незграбно сягнула крізь нижню дугу керма, вхопила ключ запалювання й знову повернула його.
Далі нічого. Окрім тихого пихтливого сміху монстра, що дивився на неї. Вона чула його напрочуд чітко, нехай і лише в голові.
— Господи, будь ласка, можна, щоб мені хоч щось, блядь, вдалося? — закричала вона.
Важіль передач погойдався трішки у неї в долоні, і коли Джессі повернула ключ у позицію «Старт», цього разу двигун заревів, оживши, — Ja, mein Führer![74] Вона шморгнула носом від полегшення й увімкнула передні фари. З під’їзної доріжки на неї блимнула пара діамантових помаранчево-жовтих очей. Джессі скрикнула, відчуваючи, як серце намагається видертися на волю з кровопровідної системи, забитися в горло й задушити. Звісно ж, то був собака — бродяга, який, можна так сказати, став останнім Джералдовим клієнтом.
Колишній Принц стояв непорушно, наче статуя, на коротку мить засліплений спалахом фар. Якби Джессі одразу перемкнула передачу, то, певно, переїхала б і вбила тварину. Це спало їй на думку, але віддалено, мало не як наукова ідея. Ненависть до собаки й страх перед ним зникли. Вона побачила його кощавість, його вкриту реп’яхами сплутану шкуру — надто тонку, щоб захистити від скорої зими. Найбільше їй впало в очі те, як собака зіщулився від світла, опустив вуха, припав задніми лапами до доріжки.
«Не думала, що це можливо, — подумала вона, — але, здається, я натрапила на щось іще печальніше, ніж я».
Лівою рукою Джессі натиснула клаксон. Донісся єдиний короткий звук, радше відрижка, ніж гудок, але цього було досить, щоб собака стрепенувся. Він обернувся й дременув у ліс, жодного разу не озирнувшись.
«А ти бери приклад, Джесс. Забирайся звідси, поки ще можеш».
Хороша ідея. Та й узагалі єдина ідея. Джессі знову потяглася через тулуб лівою рукою, цього разу щоб перевести важіль на позицію «Рух». Він поворухнувся зі своїм звичним підбадьорливим поштовхом, і автомобіль повільно покотив брукованою доріжкою. Розбурхані вітром дерева вигоцували, наче тінисті танцюристи, обабіч дороги, відправляючи в нічне небо вихори перших осінніх торнадо з листків. «Я це роблю, — заворожено подумала Джессі. — Я дійсно це роблю, дійсно драпаю звідси».