Выбрать главу

Але пригадувати щось і переживати щось не вимагає розповідати про це, навіть якщо від спогадів тебе кидає в піт, а від нічних кошмарів доводиться з криком прокидатися. З жовтня Джессі втратила десять фунтів (ну, це не зовсім правда, радше сімнадцять), знову почала курити (півтори пачки на день плюс косяк розміром з «ель продукто»[75] перед сном), колір шкіри перетворився на сущий жах, і почало сивіти одразу все волосся на голові, не лише на скронях. Останнє вона могла виправити (хіба не займалася вона цим останні п’ять чи більше років?), але наразі Джессі просто не могла зібрати вдосталь енергії, щоб набрати «Красиву жінку» у Вестбруку й призначити візит. Та й, крім того, для кого їй красуватися? Вона що, збирається навідуватися в бари для самотніх, оцінити місцеву пропозицію?

«Гарна ідея, — подумала вона. — Якийсь хлопака запитає, чи можна мене пригостити випивкою, я погоджусь, і, поки чекатимемо напоїв, я йому розповім — ніби між іншим, — що мені, буває, сниться сон, у якому мій батько еякулює замість сперми личинками. З такими цікавими темами для балаканини, впевнена, він одразу запросить мене провести ніч у його домі. Навіть довідку з негативним аналізом на ВІЛ не попросить».

У середині листопада, починаючи вірити, що поліція нарешті відчепиться від неї, а сексуальний аспект історії залишиться поза документами (переконувалася Джессі в цьому вельми помалу, оскільки саме публічності страхалася найбільше), Джессі вирішила знову почати сеанси психотерапії з Норою Калліґан. Можливо, вона не хотіла, щоб наступні тридцять-сорок років те все сиділо всередині й пускало отруйні випари, гниючи. Наскільки б змінилося її життя, якби вона розповіла Норі про те, що сталося в день затемнення? Як на те пішло, що змінилося б, якби та дів­чина не прийшла на ту кухню в ту ніч у пастораті «Ньюворт»? Може, й нічого… а може, й багато що.

Може, й страшенно багато.

Тож вона набрала номер «Нова сьогодні, нова завтра», вільної асоціації психологів, членкинею якої була Нора, і втратила мову від шоку, коли рецепціоністка повідомила, що Нора рік тому померла від лейкемії — якогось дивного, хитрого варіанта, що успішно причаївся на задніх провулках її лімбічної системи, доки не стало пізно зарадити бодай чимсь. Чи не хотіла б Джессі, можливо, призначити сеанс із Лорел Стівенсон, запитала рецепціоністка, але Джессі пам’ятала Лорел — високу темноволосу красуню, що носила туфлі з високими підборами й застібками ззаду, а виглядала так, наче насолоджується сексом цілком лише тоді, коли зверху. Джессі відповіла, що подумає про це. І так вона покінчила з психотерапією.

За три місяці після новини про смерть Нори у Джессі бували як хороші (коли вона просто боялася), так і погані (коли вона була настільки перепуджена, що не могла вийти навіть з кімнати, не кажучи вже про будинок) дні, але тільки Брендон Мілерон чув хоч щось наближене до повної історії поневірянь Джессі Мейгут біля озера… і Брендон не вірив у ті аспекти історії, що були божевільнішими. Співчував, так, але не вірив. Принаймні спершу.

— Сережки з перлиною не було, — повідомив він через день після того, як вона розповіла йому про незнайомця з довгим блідим обличчям. — І брудного сліду від ноги також. Принаймні в письмових звітах.

Джессі стенула плечима й не відповіла. Вона могла б, але вирішила, що безпечніше змовчати. Вона страшенно потребувала друга протягом тижнів після втечі з літнього будиночка, і Брендон прекрасно задовольнив її потребу. Вона не хотіла відсторонити його чи зовсім відштовхнути своїми нескінченними божевільними оповідками. Тож Джессі не пояснила того, на що йому б і власного розуму вистачило, — сережка могла зникнути в чиїйсь кишені, а слід біля комода могли просто проґавити. Спальню ж, урешті-решт, оглядали як місце нещасного випадку, а не вбивства.

Але було іще дещо, просте й пряме: можливо, Брендон має рацію. Можливо, її візитер — це просто цівочка місячного сяйва, і все тут.

Мало-помалу Джессі вдалося переконати себе, принаймні при денному світлі, що це і є істина. Її космічний ковбой — це просто своєрідний візерунок Роршаха, але не з чорнила й паперу, а з колиханих вітром тіней і уяви. Проте вона не винуватила себе за це. Радше навпаки. Якби не уява, вона б і не побачила, як можна дістати склянку з водою… і навіть якби дістала її, то нізащо не додумалася б скористатися журнальною карткою як соломинкою. Ні, Джессі вважала, що її уява більш ніж заслужила своє право на кілька галюцинаційних примх, але їй усе одно було важливо запам’ятати, що того вечора вона була сама. Джессі вважала: якщо відновлення починається, то передусім з можливості відділити реальність від фантазії. Дещо з цього вона переповіла Брендону. Він усміхнувся, обійняв її, поцілував у скроню й сказав, що їй кращає в усіх можливих аспектах.

вернуться

75

El Producto — марка сигар.