«Хороше запитання», — подумала Джессі й перевела очі з дисплея на обличчя Меґґі Лендіс. Джессі подобалася ця енергійна ірландка, дуже подобалася, — та дідько, вона їй так завдячує, — але якби вона спіймала цю покоївку на тому, що та читає її слова з дисплея «мака», Меґґі попензлювала б по Форест-авеню з вихідною допомогою в кишені швидше, ніж ви б промовили «Дорога Рут, думаю, ти здивована через стільки років отримати листа від мене».
Але Меґан не дивилася на екран. Вона споглядала казковий краєвид Східної набережної й затоки Каско за нею. Сонце продовжувало світити, а сніг — падати, хоча було видно, що ця погода помалу завершується.
— Свинячий сніг, — відзначила Меґґі.
— Перепрошую? — усміхаючись перепитала Джессі.
— Моя мама так говорила, коли сонце виходило перед тим, як сніг припинявся. — Меґґі наче трішки присоромилася, виставивши руку за порожньою склянкою. — Чому свинячий, чесно кажучи, без поняття.
Джессі кивнула. Присоромленість на обличчі Меґґі Лендіс указала на інше — те, що Джессі здалося тривогою. Мить вона й гадки не мала, що могло призвести до такого виразу обличчя Меґґі, аж тут сяйнула істина — настільки очевидна, що її завиграшки можна було упустити. Усмішка. Меґґі не звикла до усмішки в Джессі на обличчі. Джессі хотілося запевнити її, що все гаразд, що усмішка не означає, ніби вона зараз зістрибне з крісла й спробує перерізати Меґґі горлянку.
Натомість вона відповіла їй:
— Моя мама казала: «Не щодня сонце одному й тому ж псові на сраку світить». Я теж так ніколи й не розуміла, що це означає.
Покоївка тепер уже дивилася в бік «мака», але зі звичайнісіньким виразом несхвалення: «Час лишитися своїх іграшок, панянко», — говорив той погляд.
— Від тієї пігулки тобі спати захочеться, якщо нічим не заїси. У мене там на тебе бутерброд чекає, а на плиті гріється суп.
Суп і бутерброд — дитяча їжа, ланч, який отримувала після цілого ранку катання на санчатах у день, коли уроки в школі скасували через шквальний норд-ост. Таке їси, поки мороз іще світиться на щоках, наче багаття. Звучить абсолютно чудово, але…
— Меґ, я поки пас.
Меґґі звела брови, а кутики рота в неї смикнулися вниз. Цей вираз Джессі часто спостерігала в перші дні роботи Меґґі, коли іноді відчувала, що їй настільки потрібна додаткова таблетка від болю, аж вона плакала. Проте Меґан ніколи не піддавалася на ці сльози. Джессі припускала, що саме тому й найняла цю дрібну ірландку: одразу розкусила, що Меґґі не з тих, хто піддається. Навпаки, коли треба, вона буває тверденькою молодою картоплиною. Але цього разу Меґґі своє не візьме.
— Джесс, тобі треба їсти. Ти як опудало на городі. — Тепер від суворого, наче батіг, погляду страждала переповнена попільниця. — І з цим гімном також пора закінчувати.
«Ти в мене кинеш палити, горда красуне моя», — промовив Джералд у неї в голові, і Джессі здригнулася.
— Джессі? Все гаразд? Тут нема протягу?
— Ні. Просто курячі лапки. — Вона втомлено всміхнулася. — У нас сьогодні просто день старих приповідок, правда?
— Тебе вже багато разів попереджали, що не можна перенапружувати…
Джессі потяглася зодягненою в чорне правицею та обережно торкнулася лівої руки Меґґі.
— Руці справді краще, правда ж?
— Так. Якщо ти нею можеш набирати текст на тій машині, навіть з перервами, протягом трьох годин і не благати в мене таблетку, як тільки я сюди заходжу, думаю, тобі кращає навіть швидше, ніж лікар Мальйоре очікував. Але все одно…
— Але все одно мені кращає, а це добре… правильно?
— Звісно ж, добре, — покоївка подивилася на Джессі так, наче та збожеволіла.
— Ну от, а тепер я намагаюся лікувати решту себе. Крок перший — це написати листа старій подрузі. Я дала собі обіцянку минулого жовтня, у свій тяжкий період: якщо виберуся з тієї проблеми, то зроблю це. Але я постійно відкладала. Тепер нарешті пробую й не смію припиняти. Якщо припиню, то можу втратити сміливість.
— Але пігулка…
— Думаю, мені вистачить часу завершити лист і навіть запхати видрук у конверт, перш ніж мене почне зборювати сон. Тоді я добряче подрімаю, а коли прокинуся, то раніше повечеряю. — Вона знову торкнулася лівої руки Меґґі своєю правою, підбадьорливим жестом, одночасно незграбним і досить милим. — Гарно й ситно повечеряю.
Меґґі не розводила брів.
— Недобре пропускати прийоми їжі, Джессі, сама знаєш.
Джессі дуже м’яко відповіла:
— Є речі, важливіші за їжу. І ти це знаєш так само добре, як і я, правда?