Джессі притовкла сигарету, тоді опустила очі на фотографію на верхній вирізці. Худе химерне обличчя Реймонда Ендрю Жубера збуджено подивилося звідти на неї… так само як він споглядав її з кутка спальні в першу ніч, а потім із кабінету її небіжчика-чоловіка в другу. У мовчазних роздумах минуло майже п’ять хвилин. Тоді, вдихнувши, наче зненацька прокинулася з короткої дрімоти, Джессі запалила свіжу цигарку й повернулася до листа. Рядок стану показував, що вона вже на сьомій сторінці. Джессі витяглася, послухала дрібне тріскотіння в хребті, а тоді знову застукотіла по клавішах. Курсор відновив свій танець.
Через двадцять хвилин — двадцять хвилин, протягом яких я відкрила для себе, наскільки милими, дбайливими й сміховинно дурнуватими можуть бути чоловіки (Лонні Дейкін запитав, чи не дати мені мідолу[77]), — я лежала в кареті «швидкої» рятувальної служби, що їхала в лікарню північного Камберленда з увімкненими мигалками й сиренами. За годину я лежала на лікарняному ліжку, дивилася, як кров по трубці тече мені в руку, й слухала, як якийсь кантрі-мудак співає про те, яке в нього важке життя, відколи жінка пішла, а пікап зламався. В принципі, на цьому, Рут, закінчується перша частина моєї історії — так би мовити, «Неллі[78] йде по льоду, або Як я вибралася з наручників і дісталася до безпеки». Є ще дві частини, які я називаю «Наслідки» і «Перелом». Я лише побіжно опишу «Наслідки», частково тому, що це цікаво, лише якщо тобі подобається тема пересадок шкіри й болю, але здебільшого тому, що хочу швидше дійти до «Перелому», поки ще не втомилася й затумкалася від комп’ютера, щоб розповісти все як треба. І як ти заслуговуєш прочитати, до речі. Мені це щойно спало на думку, і це просто голозада правда, як ми колись говорили. Зрештою, якби не «Перелом», я б, напевно, взагалі тобі не писала. Але перш ніж до цього дійду, трохи розповім тобі про Брендона Мілерона, який для мене — своєрідний підсумок періоду «Наслідків». Саме під час першої частини моєї реабілітації, по-справжньому бридкої частини, Брендон з’явився і так чи інакше взяв мене на поруки. Я б назвала його милим, бо він був поруч зі мною впродовж, мабуть, найпекельнішого періоду в моєму житті, але милість насправді не визначальна його риса — головне те, що Брендон уміє бачити все наскрізь, не ходить на манівці й дивиться, щоб усі питання були порішані. Та й це також не дуже правильно — він не обмежується лише цими рисами, він набагато кращий, ніж я тут описую, але година вже пізня, тому цього буде досить. Варто сказати, що як на чоловіка, робота якого полягала в тому, щоб подбати про інтереси консервативної юридичної фірми після потенційно гиденької ситуації, яка стосується одного з її партнерів, Брендон вдосталь підтримував і підбадьорював мене. А ще дозволив мені добряче виплакатись йому на лацкани вишуканого костюма-трійки. Якби це було єдине, мабуть, я б так багато не розводилася про нього, але було ще дещо. Він це вчора зробив для мене. Довірся мені, мала, ми вже наближаємося до суті. Брендон із Джералдом багато працювали разом упродовж останніх чотирнадцяти місяців Джералдового життя — над справою, що стосувалася однієї місцевої мережі супермаркетів. Вони виграли в ній те, що мали виграти, і, що найважливіше для твоєї покірної слуги, налагодили гарні відносини. Я собі думаю, що коли людиська, які керують компанією, дійдуть до моменту, коли доведеться вилучити Джералдове ім’я з «шапки» фірмового бланка, на його місці опиниться Брендон. Коротше, він якнайкраще підходив для того завдання, яке сам Брендон під час першого візиту до мене в лікарню описав як «усунення наслідків». У ньому є певна милість — так, він милий, і він був чесним зі мною від самого початку, але, звісно, мав і свою програму дій. Я на це все без рожевих окулярів дивилася, дорогенька, повір мені. Зрештою, я пробула дружиною адвоката майже двадцять років і знаю, наскільки категорично вони розділяють різні аспекти свого життя й особистості. Думаю, саме це допомагає їм виживати без постійних нервових зривів, але також це робить багатьох із них противнючими. Брендон не противнючий, але має певну мету: накрити тазом будь-яку негативну репутацію, яку може отримати компанія. А це означає накрити тазом будь-яку негативну репутацію Джералда чи мою, звісно. Це з тих робіт, де людині може все пересрати один-єдиний нещасливий випадок, але Брендон усе одно ризикнув і взявся за це… і, зважаючи на подальші події, йому варто віддати належне, бо він жодного разу не сказав мені, ніби взявся за цю роботу з поваги до пам’яті про Джералда. Він узявся за неї, тому що це завдання, які Джералд сам називав вікном у кар’єру: якщо все закінчиться добре, воно може слугувати швидкою драбиною на наступний рівень. У Брендона з цим усе йде гаразд, і я за нього рада. Він поставився до мене з великою добротою й співчуттям, і, думаю, цього достатньо, щоб за нього порадіти, але є ще дві причини. Він ніколи не істерив, коли я йому казала, що приходили чи дзвонили з газет, і не поводився так, наче це для нього просто робота, лише це — і більш нічого. Знаєш, що я насправді думаю, Рут? Хоча я на сім років старша за чоловіка, про якого тобі тут оповідаю, і досі виглядаю погнутою, склеєною й понівеченою, мені здається, Брендон Мілерон трохи в мене вклепався… або не в мене, а в героїчну Неллі, про яку думає, коли бачить мене. Думаю, для нього тут питання не в сексі (принаймні поки що зі своїми ста вісьмома фунтами я все одно виглядаю як обскубана курка, що висить на вітрині в м’ясника), і мені це окей. Якщо мені до кінця життя вже не доведеться лягти в ліжко з чоловіком, я лише втішуся. І все одно я б збрехала, якби сказала, що не бачила в його очах той погляд, який ніби промовляє, що я тепер частина його порядку денного. Я, Джессі Енджела Мейгут Берлінґейм, а не безживна груда, яку його начальники про себе, мабуть, називають «Халепа з Берлінґеймами». Не знаю, чи в Брендоновому порядку денному стою вище за фірму, чи нижче, чи на одному рівні, та мені й наплювати. Досить знати, що я в ньому є і я не просто
78