і ця історія жодного разу не з’явилася в пресі, доки Жубера не спіймали! Певним чином це мені здається дивним і трохи страхітливим, але здебільшого я вважаю, що це чудово. Думаю, правоохоронні битви не йдуть так гладенько у великих містах, але десь у чорта на рогах таке працює добре. Звісно, можна заявити, що є ще куди рости, коли, щоб спіймати такого вар’ята, як Жубер, знадобилося сім років, але Брендон це мені швидко прояснив. Він сказав, що цей правопорушник (так, вони дійсно вживають це слово) діяв виключно в різних задуп’ях, де через урізання бюджету копи спершу мусять розбиратися з найсерйознішими й найтерміновішими проблемами, тобто злочинами проти живих, а не мертвих. Копи кажуть, що в західній частині штату є як мінімум дві банди з викрадення автомобілів і чотири авторозбірки, і це лише ті, про які вони знають. А ще ж убивці, домашні насильники, грабіжники, порушники ПДР і алкоголіки. Ну і над усім цим стара добра наркота. Її купують, продають, вирощують, через неї б’ють і вбивають. За словами Брендона, шеф поліції Норвея вже навіть не використовує слово «кокаїн» — він його називає «херня порошкоподібна» і в письмових звітах пише «х**ня порошкоподібна». Я зрозуміла. Якщо тобі випало бути копом у містечку, який намагається припильновувати за всім тим цирком на дроті та їздить на чотирирічному «плімуті», що кожен раз, перетинаючи швидкість у сімдесят, погрожує розлетітися на деталі, то розставляти робочі пріоритети доводиться швидко, і якийсь чувак, що любить бавитися з мерцями, стоїть далеко не на першому місці в списку. Я все це уважно слухала, погоджувалася, але не зі всім. — Дещо з цього, звісно, правда, але деякі речі звучать як виправдання, — сказала я. — Ну тобто те, чим Жубер займався… це ж не просто «гратися з мерцями», правда ж? Чи я помиляюся? — Зовсім ні, — сказав він. Ми обоє не хотіли прямо говорити, що сім років ця заблудла душа пурхала з міста в місто, отримуючи мінети від мерців, і, як на мене, припинити це неподобство — справа трохи важливіша, ніж ловити дівчат, що тирять косметику в місцевому магазині, чи шукати, хто ж це шмаль вирощує на лісовому угідді за баптистською церквою. Але важливо те, що ніхто про нього не забув, усі постійно звірялись із записами. Від правопорушника штибу Рудольфа копи нервуються з багатьох причин, але головно через те, що як цьому хлопаці вистачає сказу робити таке з мертвими, то може вистачити й на такі речі з тими, хто ще живі… і живі недовго, якщо Рудольф вирішить розколоти головешку своєю вірною сокирою. Поліцію також турбували відрубані кінцівки — для чого вони? Брендон каже, що є якась службова записка невідомого автора, де сказано: «Може, Рудольф-Коханець насправді Ганнібал-Канібал?» І ця записка певний час перебувала в Шерифській управі округу Оксфорд. Її знищили не тому, що ідею вважали якимсь божевільним жартом, зовсім ні, — а тому, що шериф боявся, що її можуть злити пресі. Завжди, коли місцеві правоохоронні органи могли дозволити собі розпоряджатися людьми й часом, вони влаштовували засідки на тому чи іншому цвинтарі. На заході Мейну їх багато, тож, думаю, на момент, коли в справі нарешті стався прорив, для багатьох із тих хлопців це перетворилося на певне хобі. Теорія була така, що як довго-довго кидати кості, то зрештою бажана цифра випаде. І врешті-решт саме так і сталося. На початку минулого тижня — фактично десять днів тому — шериф округу Касл Норріс Ріджвік та один з його заступників стояли запарковані біля входу в покинутий сарай неподалік цвинтаря «Гоумленд». Це було на дорозі місцевого значення, що йде вздовж чорного входу. Була друга ночі, і вони вже збиралися завершувати, коли заступник, Джон Лапойнт, почув звук двигуна. Вони не побачили сам фургон, доки він власне не під’їхав до воріт, оскільки ніч була сніжна, а в того були вимкнені фари. Заступник Лапойнт хотів прийняти чоловіка, як тільки вони побачили, що той вийшов з авта й почав гнути ковані прути воріт розпіркою, але шериф його зупинив. — Ріджвік, звісно, виглядає смішно, як та качка, — сказав Брендон, — але знає ціну хорошого арешту. Навіть у найнапруженіший момент не забуває про те, що буде в судовій залі. Цього він навчився в Алана Пенґборна, який обіймав цю посаду раніше, а це означає, що він вчився в найкращого. Через десять хвилин після того, як фургон проїхав у ворота, Ріджвік і Лапойнт рушили слідом, не вмикаючи фар і помалу котячи снігом. Вони рухалися по слідах фургона, доки не впевнилися, куди він прямує — до міського склепу, вбудованого в пагорб. Обоє думали про Рудольфа, хоча жоден не сказав про це вголос. Лапойнт розповів, що це було б наче наврочити, коли хтось кидає невідбивний м’яч. Ріджвік сказав своєму заступникові зупинити автомобіль з іншого від склепу боку пагорба — мовляв, хоче дати тому хлопцеві вдосталь мотузки, щоб повісився. Як виявилося, Рудольф намотав собі таку довжину, що міг би повіситися хоч на місяці. Коли Ріджвік і Лапойнт нарешті зайшли всередину, цілячись пістолетами й ліхтариками, то запопали Реймонда Ендрю Жубера наполовину зануреним у відкриту труну. В одній руці він тримав сокиру, в другій — свій член, і Лапойнт сказав, що було видно: він готовий зайнятися принаймні чимсь одним. Думаю, Жубер їх обох добряче налякав, коли вони вперше побачили його при світлі, і я не здивована — хоча лещу собі думкою, що краще, ніж більшість, можу уявити собі, як це — натрапити на таку істоту в склепі на цвинтарі о другій ночі. Окрім іншого, Жубер страждає на акромегалію — захворювання, що спричиняє надмірно великі долоні, стопи та обличчя і трапляється, коли гіпофіз людини потрапляє в гіперпросторовий двигун. Саме тому в нього так випинається чоло і відкопилені губи. Також він має аномально довгі руки, висять аж до колін. Десь рік тому в Касл-Року сталася велика пожежа, більша частина центру вигоріла, тому зараз шериф садить найбільших злочинців у Чемберлен і Норвей, але ні Ріджвік, ні Лапойнт не хотіли їхати туди засніженими дорогами о третій ночі, тому просто забрали Жубера в підремонтовану халупу, яка їм зараз править за відділок. — Вони