Для неї з Джералдом це не було недоліком, оскільки протягом останніх п’яти років що тут, що в будинку в Портленді вони спали в окремих кімнатах. Це Джессі так вирішила, не він. Її втомив Джералдів храп, який щороку потроху гіршав. У рідкісних випадках, коли в них тут ночували гості, вони з Джералдом спали разом — незручно — у цій кімнаті, проте здебільшого в цьому ліжку вони лише займалися сексом. І його храп був не першою причиною, чому Джессі вирішила перейти на окреме ложе. Ця причина була найдипломатичнішою. Справжня ж стосувалася нюху. Джессі спершу незлюбила, а згодом і зовсім згидилася від аромату нічного поту свого чоловіка. Навіть якщо він приймав душ одразу перед тим, як залізти в ліжко, кислий дух скотчу починав долинати з його пор уже о другій ночі.
До цього року шаблон поведінки був такий: дедалі формальніший секс, за ним — період дрімоти (що насправді був її улюбленою частиною всього цього), після чого Джералд приймав душ і йшов в іншу кімнату спати. Проте з березня відбулися зміни. Шарфи й наручники — особливо останнє — виснажували Джералда так, як не виснажував простий місіонерський секс, і він часто глибоко засинав поруч із нею, плече до плеча. Джессі це не турбувало. Більшість із цих оказій траплялися вдень, а тоді Джералд пахнув звичайним потом, а не слабким скотчем з водою. Тоді він і не сильно хропів, якщо подумати.
«Але всі ті акти — денні перепихони з шарфами й наручниками — були в домі в Портленді, — подумала Джессі. — Тут ми проводили більшу частину липня й трішки серпня, а коли й траплявся в нас тут секс — нечасто, але бувало, — то це була стара добра коїтальна трапеза, проста, як картопляне пюре з тушкованим м’ясом: Тарзан зверху, Джейн знизу. До сьогодні ми ніколи не грали в гру тут. Цікаво, чому так?»
Мабуть, через вікна, що були надто високі й надто дивної форми для штор. Їм так і не дійшли руки замінити прозоре скло на дзеркальне, хоча Джералд постійно торочив про це, аж доки не… ну…
«Аж до сьогодні, — завершила Господинька, і Джессі була вдячна їй за тактовність. — Маєш рацію, мабуть, то саме через вікна, принаймні здебільшого. Йому б не хотілося, щоб Фред Лаґлан чи Джеймі Брукс мимохідь заїхали до нього запитати, чи не хоче Джералд закатати з дев’ять лунок, і побачили, як він шпекає місіс Берлінґейм, чомусь прикуту до стовпчиків ліжка парою “кріґів”. Чутка про такі речі розійшлася б, мабуть, швидко. Думаю, Фред і Джеймі — хлопці хороші…»
«А як на мене — парочка обриганів середнього віку», — невдоволено висловилася Рут.
«…але вони звичайні люди, і для них така історія була б надто цікава, щоб про неї мовчати. І ще…»
Джессі не дала договорити. Це була не та думка, яку вона хотіла б почути приємним, але безнадійно святенницьким голосом Господиньки.
Можливо, Джералд ніколи не пропонував їй зіграти в гру тут, тому що боявся, що з-за тераси раптом вигулькне божевільний джокер. Який джокер? «Ну, — подумала вона, — скажімо так, можливо, якась частина Джералда була справді переконана, що жінка — лише непотрібний шмат м’яса, що теліпається навколо пизди… але якась інша частина, що її можна назвати “Джералдова краща сторона”, за браком кращого терміна, знала інше. І та частина могла боятися, що все вийде з-під контролю. Зрештою, хіба не саме це й трапилося?»
З цією думкою сперечатися було важко. Якщо ця ситуація не є визначенням виразу «вийшло з-під контролю», Джессі не знала, як іще його можна проілюструвати.
Вона відчула мить задумливого суму і змусила себе відкинути бажання подивитися туди, де лежить Джералд. Вона не знала, чи відчуває скорботу за померлим чоловіком, але знала, що якщо таки відчуває її, то зараз не час із цим розбиратися. І все одно було приємно пригадати щось хороше про чоловіка, з яким вона провела стільки років, і спогад про те, як іноді він після сексу засинав біля неї, був хороший. Їй не подобалися шарфи і зрештою остогидли наручники, але вона любила дивитися, як він засинає, як розгладжуються лінії на його великому рожевому обличчі.
І, певним чином, зараз він спить біля неї… чи не так?