«Ну отепер знадобилося. Я живу у світі, де всі перспективи змінилися».
Так, звичайно. У цьому світі бродячий собака може жахати більше, ніж Фредді Крюґер, телефон перебуває в «Сутінковій зоні», а жаданою пустельною оазою, метою тисяч сивих іноземних легіонерів у сотнях романтичних книг про пустелі, слугує склянка води з кількома останніми уламками льоду на поверхні. У цьому новому світовому порядку полиця перетворилася на морський шлях, не менш важливий, ніж Панамський канал, а старий вестерн чи детектив у м’якій обкладинці, розміщений у неправильному місці, може стати смертельною перешкодою.
«Тобі не здається, що ти трохи перебільшуєш?» — нервово перепитала Джессі себе, але по правді кажучи, вона не перебільшувала. У найкращому випадку ця ситуація має не надто високі шанси на успіх, але якщо на злітній смузі трапиться ще якесь сміття, забудь. Жодного худорлявого «Еркюля Пуаро» або одного з тих романів «Зоряний шлях», які Джералд читав, а потім кидав, наче використані серветки, не видно через кут полиці, але його вистачить, щоб зупинити чи перевернути склянку. Ні, вона не перебільшує. Перспективи в цьому світі дійсно змінилися, і то настільки, що Джессі почала думати про те фантастичне кіно, де персонаж зменшувався, доки не почав жити в доньчиному ляльковому будиночку, лякаючись сімейного кота. Їй доведеться поспіхом вивчати нові правила… вивчати і жити за ними.
«Не вішай носа, Джессі», — прошепотів голос Рут.
— Не хвилюйся, — відповіла вона. — Я спробую — дійсно спробую. Але іноді добре знати, з чим доведеться зіткнутися. Думаю, іноді це може все змінити.
Вона викрутила правий зап’ясток, наскільки можливо, у напрямку, протилежному від тіла, тоді підняла руку. У цій позиції вона була схожа на жінку в рядку єгипетських ієрогліфів. Джессі знову почала обмацувати пальцями полицю в пошуках перешкод на ділянці, куди сподівалася перемістити склянку.
Джессі торкнулася аркуша досить товстого паперу та обмацала його, намагаючись зрозуміти, що це. Перша думка була про аркуш із блокнота, який зазвичай лежав у рейваху на столику з телефоном, але цей був грубший. Погляд наштовхнувся на журнал — чи то «Тайм», чи то «Ньюзвік», який Джералд приніс із собою, — що лежав долілиць біля телефона. Вона пригадала, як він поспішно прогортував один із журналів, знімаючи шкарпетки й розстібаючи сорочку. Папір на полиці — то, мабуть, одна з тих набридливих вкладних карток для передплати, якими зазвичай набиті журнали в кіосках. Джералд часто відкладав ці картки собі, щоб потім користуватися ними як закладками. Це може бути й щось інше, але Джессі вирішила, що це все одно не відіграє жодної ролі для її планів. Картка не настільки тверда, щоб зупинити чи перевернути склянку. Нагорі не було більше нічого, принаймні в зоні доступу її жвавих розчепірених пальців.
— Окей, — промовила Джессі.
Серце почало щосили лупити в грудях. Якийсь садистський піратський передавач у неї в голові спробував транслювати зображення того, як склянка валиться з полиці, але Джессі миттю заблокувала цей образ.
— Спокійно. Скорий поспіх — людям посміх. Помалу їдь, а далі заїдеш. Сподіваюся.
Тримаючи праву руку на місці, хоч і вигинати її від себе в тому напрямку не надто вдавалося й боліло як капець, Джессі підняла лівицю («Руку-метальницю попільниці», — подумала вона з суворим проблиском гумору) і стиснула нею полицю досить далеко від останнього кронштейна на своєму боці ліжка.
«Поїхали», — подумала Джессі й почала тягти лівою рукою вниз. Не сталося нічого.
«Мабуть, я тягну надто близько до останнього кронштейна, тому бракує сили впливу на важіль. Усе через цей довбаний ланцюг. Мені не вистачає довжини, щоб дотягтися до потрібного місця».
Мабуть, правда, але цей здогад не вплинув на те, що Джессі нічого не здатна зробити з полицею, коли ліва рука там, де зараз. Їй доведеться випростати пальці ще трохи далі — якщо вдасться — і сподіватися, що це подіє. Дитяча фізика, проста, але безжальна. Іронія в тому, що вона може впертися в полицю знизу і коли завгодно підняти її. Проте єдина проблемка: тоді склянка нахилиться в інший бік, упаде з Джералдової половини на підлогу. Якщо уважно розглянути ситуацію, можна побачити, що в неї дійсно є певний цікавий бік. Вона наче ролик із «Найкумеднішого домашнього відео Америки», який надіслали з пекла.