З боку матері — тиша. Джессі, яка наразі не дуже уявляла собі, що таке клімакс, опустила очі й побачила, що знову так сильно стиснула книжку, аж розігнула її, тож змусила себе послабити хватку.
— Ну або вибачитися? — Його тон був ніжний… пестливий… убивчий.
— Припини влаштовувати мені якісь допити! — вибухнула Саллі після ще однієї довгої, сповненої роздумів павзи. — Ти в себе вдома, а не в Частині другій Вищого суду, якщо раптом не помітив!
— Це ти порушила питання, а не я, — сказав він. — Я просто запитав…
— Ой, та як же мене дістало, що ти все перекручуєш, — сказала Саллі.
З тону Джессі зрозуміла, що мама або плаче, або от-от почне. Уперше, відколи вона себе пам’ятала, звук материного плачу не викликав у серці жодного співчуття, потреби побігти й заспокоїти (найпевніше, і самій розплакатися в процесі). Натомість дівчинка відчула чудернацьке холодне вдоволення.
— Ти засмучена, Саллі. Давай просто…
— Так, йокалемене, засмучена. Суперечки з чоловіком іноді дають такі наслідки, дивно, правда? Чи не найдивніша це річ, яку ти коли-небудь чув? І знаєш через що ми сваримося? Я підкажу, Томе. Не через Едрієнну Джилетт, не через Діка Сліфорта, навіть не через те затемнення завтрашнє. Ми сваримося через Джессі, через нашу доньку, яка новина, чи не так?
Вона засміялася крізь сльози. Щось сухо засичало: то Саллі шкрябнула сірником і підкурила.
— Правду ж кажуть: скрипуче колесо змащують найбільше. От саме така наша Джессі і є, правда? Скрипуче колесо. Все її не задовольняє, доки вона сама не отримає можливість нанести останні штрихи. Чужі плани їй вічно чимсь не підходять. Вічно шукає добро від добра.
Джессі з жахом почула в материному голосі щось дуже близьке до ненависті.
— Саллі…
— Не переймайся, Томе. Хоче вона лишитися тут з тобою? Нехай. Без її товариства нікому гірше не стане. І так скублася б із сестрою й нила, чого це їй кажуть слідкувати за Віллом. Постійно скрипіла б, іншими словами.
— Саллі, Джессі майже ніколи не ниє і дуже добре…
— Ой, та ти ж не бачиш її! — крикнула Саллі Мейгут, і від злоби в її голосі Джессі зіщулилася в кріслі. — Богом клянуся, іноді ти поводишся так, наче вона твоя дівчина, а не донька!
Цього разу довга павза належала батькові, і коли він заговорив, то голос був м’який і холодний.
— Ти щойно сказала дуже мерзенну й нечесну дурницю, — зрештою промовив він.
Джессі сиділа на терасі, споглядала вечірню зорю й відчувала, як відчай поглиблюється до чогось схожого на страх. Раптом вона відчула потребу знову скрутити долоню, схопити в дірочку з пальців зірку — цього разу хай усе повернеться навспак, починаючи з того, як вона попросила татка, аби він зробив так, щоб завтра Джессі залишилася в Сансет-Трейлз із ним.
Тоді почувся звук, з яким мама відсунула крісло.
— Прошу вибачення, — сказала Саллі, й хоча її голос зараз звучав люто, Джессі здалося, що також у ньому вчувається переляк. — Нехай залишається з тобою завтра, якщо ти так цього хочеш! Добре! Будь ласка!
Тоді звук, із яким її підбори поспішно поцокали геть, а за мить — циньк батькової «зіппо», коли він і собі закурив.
На терасі Джессі відчула, як до очей стрибнули теплі сльози — сльози сорому, болю й полегшення від того, що суперечка завершилася до того, як стало ще гірше… бо хіба ж вони з Медді не помітили, що суперечки між батьками останнім часом стали як голоснішими, так і запеклішими? Що прохолода між ними опісля розтає набагато довше? Це ж неможливо, щоб вони…
«Ні, — перебила вона себе ще до того, як думка повністю сформувалася. — Ні, неможливо. Взагалі неможливо, тому просто заткнися».
Може, якщо змінити середовище, то зміниться й настрій. Джессі підвелася, почовгала по сходах тераси й спустилася стежкою до прибережної смуги озера. Там вона присіла й кидала камінці у воду, доки через пів години її не знайшов тато.
— Замовляю на завтра бургери «Затемнення» на двох на терасі, — сказав він і поцілував її збоку в шию. Він уже поголився, тож підборіддя було гладеньке, але все одно по спині їй знову пробіг той слабенький смачний дрож. — Усе залагодили.
— Вона розізлилася?
— Нєа, — радісно сказав батько. — Сказала, що їй будь-який варіант підходить, бо ти вже й так виконала всі свої обов’язки за тиждень і…
Джессі забула про попередній здогад, ніби він знає набагато більше про акустику вітальні-їдальні, ніж удає, і щедрість його брехні так глибоко торкнулася її, що вона ледь не розридалася. Вона обернулася до нього, обвила шию руками й почала покривати щоки й губи шаленими дрібними поцілунками. Першою його реакцією був подив. Його руки смикнулися назад і на коротку мить торкнулися маленьких ґульок її грудей. Джессі знову пройняло тремтливе відчуття, але цього разу сильніше — мало не до болю, наче шок, — а разом з ним, ніби дежа вю, прийшло повторюване відчуття дивних суперечностей дорослого життя: світу, де завжди, коли тобі того хочеться, можна замовити м’ясиво з ожиною чи яйця, смажені в лимонному соку… і де певні люди так і роблять. Тоді його руки огорнули її, міцно притиснулися до лопаток, тепло обійняли, і якщо й затрималися на неналежному місці на мить довше, ніж варто було, Джессі цього майже не помітила.