— Останнє, чого мені треба, — сказав він їй, — це щоб мама приїхала додому й застала тут записку, де я кажу, що повіз тебе у відділення невідкладної допомоги «Оксфорд-Гіллз» зашивати пальчики.
— Мамі ідея не дуже сподобалася, так? — запитала Джессі.
Татко коротко обійняв її.
— Ні, — сказав він, — але сподобалася мені. І мого вподобання вистачить на двох.
І він усміхнувся так сяйнисто, що Джессі просто мусила всміхнутись у відповідь.
Спершу, коли затемнення почало наближатись, — о 16:29 за північноамериканським східним часом — вони скористалися рефлекторними коробочками. Сонце, розташоване по центру Джессіної коробочки, було не більше за кришечку пляшки, але таке яскраве, що вона взяла зі столу окуляри й начепила їх. Згідно з її «таймексом», затемнення вже мало б початися — була 16:30.
— Напевно, у мене годинник поспішає, — нервово сказала вона. — Або так, або ціла купа астрономів у світі облажалися.
— Перевір ще раз, — усміхаючись мовив Том.
Коли вона знову зазирнула в рефлекторну коробочку, то побачила, що яскраве коло вже не ідеальне: тепер його з правого боку зазублював серпик темряви. На шиї проступили сироти. Том, який спостерігав за донькою, а не дивився у свою коробочку, це помітив.
— Періжечку? Все добре?
— Так, але… трохи страшно, правда?
— Так, — відповів він.
Джессі глянула на тата й із неабияким полегшенням побачила, що він справді так вважає. Він здавався настільки ж переляканим, як вона сама, і це додало йому привабливої хлопчакуватості. Їй і на думку не спадало, що вони можуть боятися різних речей.
— Хочеш сісти мені на коліна, Джесс?
— Можна?
— Звичайно.
Джессі прослизнула йому на коліна, не випускаючи з рук рефлекторну коробочку. Вона пововтузилася на ньому, щоб добре вмоститися, з приємністю відзначаючи запах трішки пітної, розігрітої сонцем шкіри, а також ледь помітний аромат бальзаму після гоління — «Редвуд», здається, так він називається. Сарафан задерся їй до стегон (по-іншому й бути не могло, такий короткий він був), і Джессі майже не помітила, коли батько поклав долоню їй на ногу. Це ж її тато, зрештою, татусь, а не якийсь Двейн Корсон із пристані чи Річі Ашлок, хлопець, через якого вони з подругами стогнали й хихотіли в школі.
Хвилини минали повільно. Час від часу Джессі совалася, щоб зручніше сісти, — цього дня його ноги здавалися повними гострих кутів, — і в якусь мить вона, мабуть, задрімала на три-чотири хвилини. А може, навіть на довше, бо вітерець, що пройшовся терасою й розбудив її, був навдивовижу прохолодним для спітнілих рук, та й загалом день якось змінився: кольори, що здавалися яскравими до того, як вона відкинулася йому на плечі й заплющила очі, тепер стали блідими й пастельними, а саме світло якось послабшало. Джессі подумала, що день наче просочили через марлю. Вона зазирнула в коробочку-рефлектор і здивовано — мало не вражено насправді — побачила, що залишилася тільки половина сонця. Джессі глипнула на годинник і побачила, що вже дев’ять хвилин по п’ятій.
— Відбувається, тату! Сонце гасне!
— Так, — погодився він. Голос звучав якось дивно — наче обережно й вдумливо, а в глибині нерозбірливо. — Акурат за розкладом.
Туманно Джессі помітила, що, поки вона спала, його рука посунулася вище — і то помітно вище — їй по нозі.
— Тату, а можна вже подивитися через оте кіптяве скло?
— Поки що ні, — відповів він, і рука ковзнула їй по стегну ще вище.
Долоня була тепла й спітніла, але не неприємна. Джессі накрила її власною ручкою, обернулася до нього й заусміхалася.
— Так цікаво, правда?
— Так, — промовив він тим же дивним змазаним голосом. — Так, Періжечку. Навіть цікавіше, ніж я думав, якщо чесно.
Пройшов ще якийсь час. Коли минула п’ята двадцять п’ять, а тоді й п’ята тридцять, дивлячись крізь рефлекторну коробочку, можна було побачити, як місяць відгризає собі сонце. Майже вся увага Джессі була прикута до дедалі меншого круга в коробочці, але якимсь периферійним мисленням вона помічала, як на диво твердо сьогодні сидиться в нього на колінах. Щось впиралося їй у сідниці. Від цього не було боляче, але тиск був досить настирливий. Джессі здавалося, ніби то держак якогось інструмента — викрутки або маминого молотка.