У ліве око затекла крапля пекучого поту. Джессі відмахнулася від неї, нетерпляче смикнувши головою, і продовжила молотити ногами. Поколювання й далі посилювалося, розходячись угору й униз від ліктів, і хвилин за п’ять після того, як Джессі досягла теперішнього згорбленого положення (вона скидалася на незграбну підлітку, скоцюрблену над кріслом у кінотеатрі), виник перший спазм. Відчуття було наче удар тупим боком сікача для м’яса.
Джессі закинула голову назад, зрошуючи повітря тонкою мрякою поту з голови й волосся, і запищала. Коли вона хапала повітря, щоб повторити крик, руки пронизав другий спазм. Цей був набагато сильніший. Відчувалося так, наче хтось накинув інкрустовану склом петлю з кабелю їй на праве плече, а тоді міцно затягнув. Джессі завила, так шалено стиснувши руки в кулаки, що від несподіваного різкого руху два нігті зламалися й почали кровоточити. Очі, занурені в коричневі порожнечі підпухлої плоті, були міцно склеплені, але сльози все одно полилися по щоках, змішуючись із потоками поту з лінії росту волосся.
«Крути педалі, дівулю, не припиняй».
— Не називай мене дівулею! — закричала Джессі.
Перед першими променями світанку заблудлий собака був підкрався до заднього ґанку, і тепер він смикнув головою від звуку її голосу. На його морді був мало не комічний вираз подиву.
— Не називай мене так, сучко! Ти злобна су…
Ще один спазм, цього разу різкий і несподіваний, ніби блискавичний інфаркт, проорав лівий біцепс аж до пахви, і її слова змішалися в один довгий і тремкий крик болю. І все одно Джессі продовжувала крутити педалі.
Якимсь чином продовжувала крутити педалі.
20
Коли найгірші спазми минули — принаймні вона сподівалася, що то були найгірші, — Джессі припинила свою активність і сперлася на планки махагонієвого узголів’я. Вона заплющила очі, а дихання поступово уповільнювалося — спочатку рухалося ривками, тоді підтюпцем і зрештою просто пішло. Хоч і спрагла, вона почувалася навдивовижу добре. Джессі припускала, що частково це можна пояснити старим жартом, що закінчується «Так приємно, коли припиняю»[56]. Але і дівчиною, і жінкою вона була спортивною, ще років п’ять (ну гаразд, мабуть, радше десять) тому, і досі могла розпізнати прилив ендорфінів. Це, звісно, абсурд, зважаючи на ситуацію, але водночас дуже приємно.
«А може, й не абсурд, Джесс. Може, це корисно. Ті ендорфіни очищують розум, і саме тому людям після фізичних вправ краще працюється».
І її розум дійсно очистився. Найгіршу паніку знесло, наче промисловий смог сильним вітром, і Джессі почувалася раціональною як ніколи, а ще цілком психічно здоровою. Джессі нізащо б не повірила, що це можливо, і цей доказ невгамовної здатності мозку до адаптації та майже комашиної рішучості виживати здавався їй трішки моторошним. «Стільки всього, а я навіть ранкової кави не випила», — подумала вона.
Від образу кави — чорної, в її улюбленому горнятку з синіми квіточками, що оперізують його посередині, — Джессі облизала губи. Також вона одразу подумала про програму «Сьогодні». Якщо її внутрішній годинник не помиляється, зараз почнеться «Сьогодні». Чоловіки й жінки по всій Америці — здебільшого неприкуті — сидять за кухонними столами, п’ють сік і каву, їдять пончики та яєшню-бовтанку (або якісь ті пластівці, що одночасно заспокоюють серце й захоплюють кишківник). Вони дивляться, як Браян Ґамбел і Кеті Корік регочуть разом із Джо Ґараджіолою. Пізніше спостерігатимуть, як Віллард Скотт бажає якійсь парі довгожителів щасливого дня. Будуть гості, один із яких говоритиме про щось, що називається «базова ставка», і ще щось під назвою «ФРС», інший показуватиме глядачам, як навчити своїх чау-чау не гризти капці, а третій рекламуватиме наступний фільм — і ніхто з них не усвідомлюватиме, що на заході Мейну зараз відбувається нещасний випадок, що одна з їхніх більш-менш відданих глядачок не зможе цього ранку приєднатися до перегляду, бо прикута до ліжка, а менш ніж за двадцять футів лежить її голий, погризений псом і закладений мушиними яйцями чоловік.
Вона повернула голову праворуч і поглянула на склянку, яку Джералд недбало поставив зі свого боку полиці, перш ніж почати веселощі. Джессі відзначила, що п’ять років тому тієї склянки там не було б, але, піднявши свою вечірню дозу скотчу, Джералд мусив також підняти денне вживання інших видів рідини — здебільшого простої води, але він також літрами поглинав дієтичну содову й чай з льодом. Для Джералда фраза «любить випити» була не евфемізмом, а реальною істиною.
56
Заходить чоловік у кімнату й бачить свого знайомого, що б’є собі по пальцях молотком. Він запитує, навіщо той це робить, на що отримує відповідь: «Знаєш, так приємно, коли припиняю!»