— Татку?
Він глянув на неї понад рушником. Сльози з очей зникли. Якби вона про них не знала, то поклялася б, що їх там і не було взагалі.
Запитання майже застрягло в горлі, але його потрібно було поставити. Необхідно.
— А ми… а ми розповімо про це мамі?
Батько довго й тремтливо зітхнув. Джессі чекала, відчуваючи серцебиття в самому роті, а коли він відповів: «Думаю, ми мусимо, правда?» — серце провалилося до самих п’ят.
Вона рушила до нього, перетинаючи кімнату, трішки похитуючись — здавалося, вона взагалі не відчуває власних ніг, — і обвила його руками.
— Будь ласка, тату. Не кажи. Будь ласка, не розказуй. Будь ласка, не треба. Будь ласка…
Голос розмився, зійшов на самі схлипи, і Джессі притиснулась обличчям до його голих грудей.
За мить він також обійняв її, цього разу по-старому, по-батьківськи.
— Мені зовсім не хочеться, — сказав він, — тому що останнім часом, доню, стосунки між нами були досить напружені. Я б здивувався, якби ти сказала, що не знаєш про це. Така річ може все дуже погіршити. Останнім часом вона була… ну, була не надто любляча, і здебільшого саме через це виникла сьогоднішня проблема. Чоловіки мають… певні потреби. Колись ти зроз…
— Але якщо вона дізнається, то скаже, що це я винна!
— Ой, та ні. Я так не думаю, — сказав Том, але його тон був здивований, ніби в роздумах… і для Джессі він звучав лиховісно, наче смертний вирок. — Ну ні-і-і-і… я впевнений… Ну майже впевнений… що вона…
Джессi підняла на нього заплакані червоні очі.
— Прошу тебе, не кажи їй, тату! Благаю, будь ласка, не треба!
Він цмокнув її в брову.
— Але Джессі… я мушу. Ми мусимо.
— Чому? Тату, чому?
— Тому що…
22
Джессі трішки посунулася. Ланцюги забряжчали, самі наручники застукотіли об стовпці. Світло наразі струменіло крізь східні вікна.
— Бо ти б не втримала це в таємниці, — похмуро промовила вона. — Тому що, Джессі, якщо це випливе, нам обом буде краще, щоб випливло зараз, а не через тиждень, місяць чи рік. Навіть якщо через десять років.
Наскільки ж вправно він нею зманіпулював — спочатку вибачення, тоді сльози і нарешті хід конем: перетворив свою проблему на її. Роби що хочеш, братіку, тільки не кидай мене в оті колючі кущі шипшини[57]. Доки вона зрештою не присяглася йому, що триматиме цю таємницю вічно, що кати нічого з неї не витягнуть, хоч щипцями, хоч вугіллям.
Джессі дійсно пам’ятала, як крізь потік гарячих переляканих сліз обіцяла йому щось подібне. Зрештою він припинив хитати головою й лише дивився в інший бік кімнати, звузивши очі й міцно стиснувши губи, — це вона бачила в дзеркало і була майже певна, що він про це знає.
— Ти нікому про це не розповіси, — зрештою сказав він.
Джессі пам’ятала млосне полегшення, коли почула ті слова. Те, що він сказав, було не таке важливе, як тон, яким він це сказав. Раніше Джессі чувала цей тон досить часто і знала: мама скаженіє від того, що Джессі може викликати в Тома такі інтонації набагато частіше, ніж сама Саллі. «Я передумав, — говорив цей тон. — Я йду проти своєї логіки, але таки змінюю свою думку. Переходжу на твій бік».
— Не розповім, — погодилася вона. Голос тремтів, і їй доводилося ковтати сльози. — Я нікому не розповім, тату. Ніколи.
— Не лише мамі, — додав він, — а нікому. Ніколи. Це дуже велика відповідальність для маленької дівчинки, Періжечку. У тебе можуть виникати спокуси. Наприклад, ти після школи робитимеш домашнє з Каролін Клайн чи Таммі Гоу, і хтось із них розповість тобі свій секрет, і тобі може захотітися…
— Розповісти їм? Ніколи-ніколи-ніколи!
І, мабуть, він побачив правду в неї на обличчі: думка про те, що Каролін чи Таммі дізнаються, що батько торкався її, наповнила Джессі жахом. Задовольнившись результатом у цьому пункті, він перейшов до, напевно, головного клопоту.
— Або своїй сестрі. — Він відсторонився від Джессі й довгий час суворо вдивлявся їй в обличчя. — Розумієш, може прийти час, коли тобі захотілося б розповісти їй…
— Тату, ні, я нізащо.
Він легенько струснув її.
— Помовч, дай я договорю, Періжечку. Ви між собою близькі. Ти це знаєш, а я знаю, що дівчатка іноді відчувають потребу ділитися тим, про що зазвичай не розповідають. Якщо в тебе виникне таке бажання з Медді, то чи зможеш ти все одно тримати язик за зубами?
57
Цитата з «Казок дядечка Римуса» Джоеля Чандлера Гарріса. Подано в перекладі Павла Шарандака.