— Не дізнається. Я нізащо не розповім, тату. — Замовкла, а тоді додала: — Та й що я б узагалі могла розповісти?
— Правильно, — усміхнувся він. — Тому що нічого не сталося.
— І я не… Ну тобто я ж не можу…
Вона підняла голову, сподіваючись, що він скаже те, що їй хотілося знати, без додаткових запитань, але він просто дивився на неї, піднявши брови в мовчазному запитанні. Замість усмішки був насторожений вираз очікування.
— Я ж не можу завагітніти, так? — випалила вона.
Тато здригнувся, а обличчя напружилося, бо він намагався стримати якусь сильну емоцію. Тоді Джессі подумала про страх чи жаль. Лише через стільки років до неї дійшло, що насправді він, мабуть, старався стримати вибух дикого заливистого сміху. Нарешті він узяв себе в руки й цмокнув її в кінчик носика.
— Ні, дитинко, звісно ж, ні. Того, від чого жінки вагітніють, не сталося. Нічого подібного не сталося. Я просто пововтузився з тобою трохи, і все…
— І ще ти мені нижній ляпанець зробив. — Зараз вона дуже чітко згадала ці свої слова. — Нижній ляпанець, так.
Він усміхнувся.
— Ага. Щось таке. Усе з тобою буде добре, Періжечку. То як? На цьому тему закрили?
Вона кивнула.
— Нічого подібного більше ніколи не станеться — ти ж розумієш, правда?
Джессі знову кивнула, проте усмішка її послабла. Його слова мали б подарувати полегшення, і подарували, невелике, але щось у серйозності його тону й сумі на обличчі мало не розпалило її паніку знов. Джессі пригадала, як узяла його долоні й стиснула їх, як тільки могла.
— Але ти ж мене любиш, тату, правда? Ти все одно мене любиш, так?
Він кивнув і сказав, що любить її понад усе на світі.
— Тоді обійми мене! Сильно-сильно!
Так він і вчинив, але тепер Джессі пригадала дещо інше: як його нижня частина тулуба не торкнулася її.
«Відтоді й назавжди, — подумала Джессі. — Принаймні з того, що я пам’ятаю. Навіть коли я закінчила коледж, єдиний раз, коли я бачила, щоб він плакав через мене, батько обійняв мене тоді так смішно, як стара діва, так випинаючи дупу, що нема навіть найменшої можливості торкнутися лобками з людиною, яку обіймаєш. Бідний, бідний хлопака. Цікаво, чи хоч хтось із людей, з якими він роками вів бізнес, бачив його настільки переполошеним, як я в день затемнення. Стільки болю, а все через що? Сексуальний інцидент, серйозний приблизно як ударитися мізинцем ноги об щось. Господи, ну й життя. Ну, блядь, і життя».
Джессі почала повільно смикати руками вгору й униз, майже не усвідомлюючи цього, а просто щоб підтримати кровообіг у зап’ястках і передпліччях. Вона припустила, що зараз десь восьма ранку. Вона лежить прикутою до цього ліжка вже вісімнадцять годин. Неймовірно, але так.
Голос Рут Нірі озвався так неочікувано, що Джессі аж підскочила. Він був сповнений згидованої цікавості:
«І ти досі вигадуєш йому виправдання, так? Досі спускаєш це йому з рук і звинувачуєш себе, після стількох років? Навіть зараз. Охуїти просто».
— Припини, — прохрипіла Джессі. — Це абсолютно ніяк, бляха, не стосується проблеми, в якій я опинилася тепер…
«Ну й ну, Джессі!»
— …і навіть якби стосувалося, — не вгавала вона, злегка піднявши голос, — навіть якби стосувалося, це абсолютно ніяк, бляха, не допоможе мені вибратися з цієї сраки, тому просто припини!
«Ти не була Лолітою, Джессі, як би він не змусив тебе думати. Тобі до Лоліти було як тричі до неба рачки».
Джессі не відповіла. Рут її переплюнула, вона замовкнути не збиралася.
«Якщо ти досі думаєш, ніби твій дорогенький татусик був просто безнаганним ґречним лицарем, який більшу частину часу прихищав тебе від вогнедишної драконихи-мами, то краще подумай ще трохи».
— Стули писок. — Джессі засмикала руками швидше. Ланцюги бряжчали, наручники стукотіли. — Стули писок, мерзото.
«Джессі, він це спланував. Ти що, не розумієш? Це не був якийсь експромт імпровізований, це не просто зголоднілий до сексу татусько вирішив швиденько помацати що треба. Він це спланував».
— Брешеш, — рикнула Джессі. Піт стікав їй по скронях великими прозорими краплинами.
«Хіба? Ну тоді постав собі отаке запитання: хто підказав тобі вдягнути сарафан? Сарафан, що був і замалий, і затісний? Хто знав, що ти слухатимеш і захоплюватимешся, поки він опрацьовуватиме твою маму? Хто мацав твої цицьки ввечері перед тим, а в день затемнення вдягнув самі спортивні шорти й більше нічого?»
Зненацька Джессі уявила собі в цій кімнаті Браяна Ґамбела, вишукано вбраного в костюм-трійку та з золотим браслетом. Він стоїть біля ліжка, а поруч якийсь хлоп із мінікамерою повільно панорамує по її майже голому тілу, а тоді фокусується на спітнілому плямистому обличчі. Браян Ґамбел веде прямий ефір на виїзді з Неймовірною Прикутою Жінкою, схиляється з мікрофоном і питає її: «Джессі, коли ви вперше усвідомили, що батька тягне до вас?»