Вона обережно прошурхотіла долонею в браслеті по дереву, намагаючись зробити з пальців щось схоже на антену РЛС. Помилки бути не може. Вона розуміла: якщо відкинути питання про Бога, долю й провидіння, це майже стовідсотково буде її найкраща й остання можливість. І коли пальці торкнулися гладенької вигнутої поверхні баночки, їй у голову стрельнув шматочок розмовного блюзу, пісеньки родом із пилового казана, автором якої є, здається, Вуді Ґатрі. Уперше вона почула її у виконанні Тома Раша ще в коледжі:
Якщо хочеш ти до Раю,Я поясню, що робити.Взяти баранця жирокІ ним ноги помастити.Із диявольської хватки так вислизнеш ти,Й на Землю Обітовану просочишся тоді.Розслабся.Висковзуйся.
Джессі обхопила баночку пальцями, ігноруючи скрипучий біль м’язів, рухаючись із повільною пестливою турботою, й акуратно потягла її до себе. Тепер вона знала, як почуваються зломники сейфів, коли використовують нітрогліцерин. «Розслабся, — подумала вона. — Висковзуйся». Чи ж це не найправдивіші слова, промовлені за всю історію світу?
— Йя так не тумаю, дорохенька, — промовила вона найсопливішим із можливих голосів Елізабет Тейлор із «Кішки на даху». Вона не почула себе, навіть не зауважила, що говорить.
Джессі вже відчувала, як її вкриває блаженний бальзам полегшення. Солодкий, як перший ковток свіжої холодної води, коли вона омиє ним іржаву колючу стрічку, що впивається їй у горло. Джессі вислизне з диявольської хватки й на Землю Обітовану просочиться, у цьому жодних сумнівів. Це якщо сочитиметься обережно. Вона пройшла перевірку, загартувалася вогнем, тепер пожне свої плоди. По-дурному навіть сумніватися в цьому.
«Мабуть, краще припини так думати, — стурбовано промовила Господинька. — Ти від цього станеш необережною, а я гадаю, що дуже мало хто з необережних людей здатний вислизнути з диявольської хватки».
Мабуть, так, проте Джессі не мала наміру поводитися необачно. Останні двадцять чотири години вона провела в пеклі, і лише вона знає, скільки тут поставлено на карту. Більше ніхто і не здатен таке знати, взагалі.
— Я буду обережною, — промуркотіла Джессі. — Продумаю кожен крок. Обіцяю. А тоді я… я…
Що вона?
Ну а як, висковзнеться, що ж іще. Не лише доки викрутиться з наручників, але відтепер і назавжди. Джессі раптом знову зловила себе на розмові з Богом і цього разу розмовляла легко й плавно.
«Я хочу Тобі дещо пообіцяти, — сказала вона Богові. — Обіцяю й далі просочуватися. Почну з того, що влаштую велике весняне прибирання в голові й викину все, що поламане, а також старі іграшки, з яких давно виросла, — іншими словами, все, що ні до чого не придатне, а лише займає місце й створює загрозу пожежі. Можу подзвонити Норі Калліґан і запитати, чи згодна вона допомогти. Думаю, також можу зв’язатися з Керол Саймондс… авжеж, вона вже Керол Ріттенгаус. Якщо хтось зі старої компанії знає, де зараз Рут Нірі, то це Керол. Послухай мене, Господи: не знаю, чи хтось колись потрапить на Землю Обітовану, але обіцяю залишатися змащеною й не припиняти спроб висковзувати. Окей?»
І тоді Джессі побачила (так, наче це була схвальна відповідь на її молитву) чітко, як усе станеться. Найважчим буде зняти кришку. Для цього знадобляться терпіння й значна обережність, але в пригоді стане незвично малий розмір баночки. Покласти саму баночку на долоню лівої руки, стиснути верх пальцями, великим відкручувати. Буде добре, якщо кришка прилягає нещільно, але Джессі була переконана, що їй у будь-якому разі вдасться зняти її.
«Ну, бляха, ще б не вдалося, дівулю», — похмуро подумала Джессі.
Найнебезпечнішим моментом, мабуть, буде той, коли кришка почне відкручуватися. Якщо це станеться занадто швидко й вона не буде готова, баночка може вилетіти з долоні. Джессі коротко скреготливо реготнула.
— Зажирно, — сказала вона в порожню кімнату. — Це буде, блядь, зажирно, дорохенька.
Джессі піднесла баночку, уважно глянула. Крізь напівпрозору блакитну пластмасу було важко щось роздивитися, але контейнер здавався повним принаймні наполовину. Знявши кришку, вона просто переверне баночку в руці, і слизький крем стече їй на долоню. Отримавши його скільки потрібно, Джессі поверне долоню вертикально, щоб крем стік на зап’ясток. Більша його частина потрапить між шкірою і металом наручника. Вона розітре його, покрутивши рукою. Джессі все одно вже знала, де головне місце: зона прямо під великим пальцем. А коли шкіра буде жирна наскільки можливо, Джессі востаннє потягне, рівно й сильно. Відсторониться від будь-якого болю і тягтиме, доки долоня не вислизне з наручника й вона нарешті не стане вільною, нарешті вільною, Господи Всемогутній, нарешті вільною. Вона зможе. Упевнена, що зможе.