Нi, я не мстив їй, не хотiв лиха, сам був прикро вражений, коли почув, що вона пошкодила ногу, що не може танцювати. I це сталося одразу пiсля сеансу нормалiзацiї. Випадковiсть? Збiг у часi? Чи це додаткове свiдчення ефективностi мого приладу? Це треба негайно перевiрити, поки у гончака-щасливчика не минув ефект опромiнення!
Телефонний дзвiнок застав Трофиновського в кабiнетi. В трубцi почувся хриплуватий голос старшини Мовчана:
— Об'єкт, схожий з фотороботом, тiльки-но зайшов до балерини Борисенко. У нього в руках чорна валiзка, розмiром приблизно шiстдесят на сорок…
«Нарештi! У Мовчана „приблизно“ означає поправку не бiльш як два-три сантиметри. Напевне, валiзка — це апарат», — подумав слiдчий i сказав у трубку:
— Зараз буду. Якщо об'єкт виходитиме, затримайте.
…В квартирi балерини мовчки сидiли хазяйка, невiдомий чоловiк i старшина Мовчан. Побачивши слiдчого, старшина пiдвiвся. Трофиновський, випередивши старшину, зразу ж пiдiйшов до невiдомого.
— Слiдчий Трофиновський. Дозвольте вашi документи.
— Не думав, що в гостях будуть потрiбнi документи. А то неодмiнно захопив би їх, — глузливо посмiхнувся невiдомий.
— Вибачте, це ваша валiзка?
— Так, моя.
Трофиновський помiтив, що невiдомий поквапився вiдповiсти. Що ж. Так краще. Це вже чимало.
— Що в нiй, коли не секрет?
— Нiякої таємницi нема. Це апарат для визначення деяких бiологiчних параметрiв.
— А точнiше?
Затриманий глянув на слiдчого з iронiчною посмiшкою.
— Для замiрiв бiострумiв, визначення бiоритмiв, якщо ви на цьому розумiєтеся.
Вiдповiдi були поспiшливими, але за ними вчувалася недомовленiсть.
— Тiльки для замiрiв i визначення?
На похмурому обличчi з дрiбними рисами промайнули розгубленiсть i збентеження. Виразнiше позначились зморшки на лобi.
— Ну, i для виправлення їх, якщо паталогiчно порушувалася норма.
— Де ви працюєте?..
Затриманий повiльно пiдняв руку i сухою долонею провiв по лобi, нiби розгладжуючи зморшки.
— В iнститутi бiонiки.
— А хто вас уповноважив обстежувати i лiкувати людей?
Свiтлi очi, як i до того, дивилися з викликом.
— Я їх лише обстежую. Ось шкала характеристик.
— Навiщо в апаратi генератор?
У вiдповiдь — рвучкий рух пiдборiддя вгору, швидкий злий погляд з-пiд брiв. Мовчання…
— Дослiди на людях?
— Тiльки для повернення норми, для їхньої ж користi…
— Вiдносно користi поговоримо окремо. Тож ви запитували, чому у вас вимагають документи…
— Вже збагнув, — махнув рукою невiдомий. — На пiдставi бюрократизму i нерозумiння. Хiба ж вам можна щось довести. Добро завжди карається…
— Iван Степанович Кидько? Так, працює у нас. Випускник факультету бiофiзики. Як мовиться, зiрок з неба не знiмає, але не обдiлений здiбностями. Наполегливий. Готує дисертацiю.
— Тема?
— Порiвняльна характеристика деяких бiоритмiв в мозку людини i тварин.
— В якому станi його дисертацiя?
— Тема затверджена. Iван Степанович збирає матерiал.
— У який спосiб?
— Обстежує тварин i людей, складає графiки…
— Вам вiдомо що-небудь про його апарат НК-1?
— Вiн користувався апаратурою iнституту. Але, пробачте, ви сказали — його апарат? Може, я недочув?
— Нi, все правильно. Вiн називає його нормалiзатором.
— Вперше чую.
В голосi професора Богданова зникли нотки зверхностi. На гладенькому, начебто старанно обточеному обличчi з'явилася пiдвищена увага.
— Я прошу вас докладнiше розповiсти про Iвана Степановича.
— Е-е, бачите, його особиста справа…
— Я вже ознайомився з нею у вiддiлi кадрiв.
Професор зняв окуляри в моднiй квадратнiй оправi i старанно протер скельця.
— Ну, що я можу додати?.. Апарат — це зовсiм iнша справа. Вiрите, я навiть уявити собi не мiг, щоб вiн…
— Вибачте, ми згодом поговоримо про апарат i про те, чого ви не знали. А поки що прошу вiдповiсти на мої питання. От ви сказали, що вiн «наполегливий, не без здiбностей». Як це проявлялося в повсякденнiй роботi?
— Е-е, знаєте, у нього бували зриви, невдачi. Не склалися стосунки з колективом, з керiвництвом, — Богданов метнув на слiдчого допитливий погляд, — зi мною, зокрема… Тому боюся бути необ'єктивним…