Выбрать главу

Нi, я не мстив їй, не хотiв лиха, сам був прикро вражений, коли почув, що вона пошкодила ногу, що не може танцювати. I це сталося одразу пiсля сеансу нормалiзацiї. Випадковiсть? Збiг у часi? Чи це додаткове свiдчення ефективностi мого приладу? Це треба негайно перевiрити, поки у гончака-щасливчика не минув ефект опромiнення!

XX

Телефонний дзвiнок застав Трофиновського в кабiнетi. В трубцi почувся хриплуватий голос старшини Мовчана:

— Об'єкт, схожий з фотороботом, тiльки-но зайшов до балерини Борисенко. У нього в руках чорна валiзка, розмiром приблизно шiстдесят на сорок…

«Нарештi! У Мовчана „приблизно“ означає поправку не бiльш як два-три сантиметри. Напевне, валiзка — це апарат», — подумав слiдчий i сказав у трубку:

— Зараз буду. Якщо об'єкт виходитиме, затримайте.

…В квартирi балерини мовчки сидiли хазяйка, невiдомий чоловiк i старшина Мовчан. Побачивши слiдчого, старшина пiдвiвся. Трофиновський, випередивши старшину, зразу ж пiдiйшов до невiдомого.

— Слiдчий Трофиновський. Дозвольте вашi документи.

— Не думав, що в гостях будуть потрiбнi документи. А то неодмiнно захопив би їх, — глузливо посмiхнувся невiдомий.

— Вибачте, це ваша валiзка?

— Так, моя.

Трофиновський помiтив, що невiдомий поквапився вiдповiсти. Що ж. Так краще. Це вже чимало.

— Що в нiй, коли не секрет?

— Нiякої таємницi нема. Це апарат для визначення деяких бiологiчних параметрiв.

— А точнiше?

Затриманий глянув на слiдчого з iронiчною посмiшкою.

— Для замiрiв бiострумiв, визначення бiоритмiв, якщо ви на цьому розумiєтеся.

Вiдповiдi були поспiшливими, але за ними вчувалася недомовленiсть.

— Тiльки для замiрiв i визначення?

На похмурому обличчi з дрiбними рисами промайнули розгубленiсть i збентеження. Виразнiше позначились зморшки на лобi.

— Ну, i для виправлення їх, якщо паталогiчно порушувалася норма.

— Де ви працюєте?..

Затриманий повiльно пiдняв руку i сухою долонею провiв по лобi, нiби розгладжуючи зморшки.

— В iнститутi бiонiки.

— А хто вас уповноважив обстежувати i лiкувати людей?

Свiтлi очi, як i до того, дивилися з викликом.

— Я їх лише обстежую. Ось шкала характеристик.

— Навiщо в апаратi генератор?

У вiдповiдь — рвучкий рух пiдборiддя вгору, швидкий злий погляд з-пiд брiв. Мовчання…

— Дослiди на людях?

— Тiльки для повернення норми, для їхньої ж користi…

— Вiдносно користi поговоримо окремо. Тож ви запитували, чому у вас вимагають документи…

— Вже збагнув, — махнув рукою невiдомий. — На пiдставi бюрократизму i нерозумiння. Хiба ж вам можна щось довести. Добро завжди карається…

XXI

— Iван Степанович Кидько? Так, працює у нас. Випускник факультету бiофiзики. Як мовиться, зiрок з неба не знiмає, але не обдiлений здiбностями. Наполегливий. Готує дисертацiю.

— Тема?

— Порiвняльна характеристика деяких бiоритмiв в мозку людини i тварин.

— В якому станi його дисертацiя?

— Тема затверджена. Iван Степанович збирає матерiал.

— У який спосiб?

— Обстежує тварин i людей, складає графiки…

— Вам вiдомо що-небудь про його апарат НК-1?

— Вiн користувався апаратурою iнституту. Але, пробачте, ви сказали — його апарат? Може, я недочув?

— Нi, все правильно. Вiн називає його нормалiзатором.

— Вперше чую.

В голосi професора Богданова зникли нотки зверхностi. На гладенькому, начебто старанно обточеному обличчi з'явилася пiдвищена увага.

— Я прошу вас докладнiше розповiсти про Iвана Степановича.

— Е-е, бачите, його особиста справа…

— Я вже ознайомився з нею у вiддiлi кадрiв.

Професор зняв окуляри в моднiй квадратнiй оправi i старанно протер скельця.

— Ну, що я можу додати?.. Апарат — це зовсiм iнша справа. Вiрите, я навiть уявити собi не мiг, щоб вiн…

— Вибачте, ми згодом поговоримо про апарат i про те, чого ви не знали. А поки що прошу вiдповiсти на мої питання. От ви сказали, що вiн «наполегливий, не без здiбностей». Як це проявлялося в повсякденнiй роботi?

— Е-е, знаєте, у нього бували зриви, невдачi. Не склалися стосунки з колективом, з керiвництвом, — Богданов метнув на слiдчого допитливий погляд, — зi мною, зокрема… Тому боюся бути необ'єктивним…