— Нi, нi, не знаю нiякого такого професора!
«Кажучи це, вона поквапливо вiдвела очi. Чому?»
— Ви домовилися з братом, що прийдете на виставу?
— Так. Вiн залишив для мене перепустку в адмiнiстратора.
— Брат не згадував про медичний профогляд перед виступом?
— Лiкарi часто перевiряли його. Подвiйне сальто — окраса програми, ви ж знаєте.
— Але цього разу його обстежував новий лiкар. Цю людину нiхто в цирку ранiше не бачив.
— На вашу думку, той невiдомий з'явився з намiром занапастити мого брата?
— У тiєї людини був з собою якийсь апарат, — слiдчий силкувався спрямувати розмову в потрiбне йому русло.
— Ви вважаєте, що цим апаратом вiн збив Вiтю з каната?
«Схоже, що вона допитує мене, її прагнення якомога бiльше знати про причини братової невдачi зрозумiле. Але чому в неї такий напружений голос. Вона говорить зi мною так, начебто вбачає в менi не спiльника, а ворога…»
— У мене немає пiдстав так думати.
— Справдi. Адже Вiтю уважно обстежили i визнали, що вiн цiлком здоровий.
— Отже, вам все-таки вiдомо про огляд?
— Я мала на увазi огляд пiсля… — Вона замовкла, не вимовивши слова «падiння». — Але менi не зрозумiло, чому ви запiдозрили в чомусь поганому ту людину. Хiба мало лiкарiв обстежували Вiтю? I нiчого поганого з ним не траплялося…
«Можливо, я винен у тому, що не дiлюся вiдверто своїми пiдозрами, не пояснюю їх причини?»
— Знаєте, у мене є данi, що одна й та ж сама людина одним i тим самим апаратом дiяла на кiлькох людей. I всi вони потiм мали неприємностi. Звичайно, це може бути просто збiгом. Однак…
«Не можу ж я сказати їй: „Менi пiдказує iнтуїцiя…“»
— Я зобов'язаний перевiрити всi версiї.
— Колись я вивчала закони елементарної логiки. «Пiсля» — ще не означає — «тому».
— Справдi. Але версiю необхiдно перевiрити перш, нiж вiдкинути.
— I тому ви ладнi доймати пiдозрами якогось там лiкаря?
Трофиновський уважно придивлявся до спiврозмовницi. Вiдзначив, як здригаються тонкi нiздрi, як уперто морщить вона лоба i ображено поводить головою, її кругле обличчя з великими голубими, майже ляльковими очима, було вiдкритим i беззахисним. Проте в зморшках на чолi, в стиснутих губах вгадувалися недовiра i неприязнь до слiдчого. «Можливо, я вдався не до того тону. Не врахував її стан пiсля невдачi брата? Може, наша розмова передчасна? Але я не квапив її з приходом. Вона сама попросила про сьогоднiшню зустрiч…»
— Вибачте, Тетяно Львiвно. Прошу почекати з питаннями до мене i спершу вiдповiсти на мої. Така зараз ситуацiя. Вам нiчого не було вiдомо про попереднє обстеження брата?
— Я знала про те, що перед кожним виступом Вiтю перевiряють рiзнi лiкарi.
— А новий спецiалiст? Людина, з якою ваш брат нiколи до цього не зустрiчався?
— Звiдки вам вiдомо, що вони нiколи не зустрiчалися?
«Гра в схоластичнi вправи в суперечцi? Чому? З якої причини?»
— Але ви розумiєте, про кого я питаю? Вам що-небудь вiдомо про нього?
Вона заперечливо хитнула головою.
— Нагадаю його прикмети. Середнього зросту, щуплий, з близько посадженими запалими очима. Широкий нiс, тонкi губи, причому верхня дещо нависає над нижньою…
— За вашим описом вiн не дуже привабливий.
— Можете поправити мене. Вам доводилося зустрiчатися з ним?
Тетяна знову заперечливо хитнула головою.
«Вона щось не договорює. Я вiдчуваю її неприязнiсть. Розмова не вдалася. Та чи тiльки з моєї вини?..»
От i з'явилася надiя — прийшла до мене разом з цим лiкарем. У минулi часи сказали б: «Його послало провидiння». Вiн з'явився в найважчi днi, коли припадки виснажили мене до краю. Жоден лiкар не мiг установити їх причину. Спочатку визначили, що це не епiлепсiя. I за те вдячний, якщо не виявиться щось страшнiше. Причина ж є. Може, припадки — наслiдок струсу мозку, що стався шiсть рокiв тому в автомобiльнiй катастрофi? Хтось менi розповiдав, що вiддаленi наслiдки струсу можуть проявитися i через багато рокiв. Особливо, якщо в мозку є уродженi аномалiї. А може, вони є i в моєму мозку?
Почекай, почекай, друже, але в такому випадку i струсу не треба. Досить спадковостi.
Мама, наприклад, розповiдала, що у моєї бабусi, iнодi проявлялася дивна хвороба, схожа на епiлепсiю — зненацька вона впадала в пригнiчений стан, потiм її свiдомiсть спотворювалася, починалося марення, перед нею виникали яскравi кольоровi видiння. Так, як i в мене. Тiльки бабуся не вмiла їх вiдтворювати на полотнi. Я довго розпитував маму про хворобу бабусi, аж поки не помiтив, що вона починає занепокоєно стежити за мною, часто пiдходить вночi до мого лiжка i прислухається до дихання, до незв'язних слiв, якi iнодi бурмочу…