Люди озиралися вслід Говарду Рорку. Деякі завмирали, дивлячись на нього з раптовим обуренням. Вони не могли цього пояснити: це було інстинктивне почуття, що пробуджувалося в його присутності у більшості людей. Говард Рорк нікого не бачив. Для нього вулиці були порожніми. Він міг би, не зніяковівши, йти ними голим. Він перетнув центр Стентона, розлогу зелену галявину, обхоплену вікнами крамниць. Вітрини обліплювали нові плакати, що оголошували:
«Вітаємо курс 1922 року! Бажаємо успіхів!» Сьогодні випускники Стентонського технологічного інституту, які почали навчатися 1922 року, отримували дипломи.
Рорк звернув до бічної вулички, де наприкінці довгої низки будиночків, на пагорбі над зеленим виярком, стояв будинок місіс Кітінґ. Він мешкав у неї три роки.
Місіс Кітінґ була на веранді. Вона годувала двійко канарок, які сиділи у клітці, підвішеній над поруччям. Її пухка маленька ручка завмерла на півдорозі, коли вона побачила Говарда. Жінка поглянула на нього з цікавістю, водночас намагаючись надати обличчю співчутливого виразу: одначе їй вдалося лише продемонструвати, що ця спроба потребувала значних зусиль.
Рорк перетинав веранду, не зауважуючи господині. Вона зупинила його:
— Містере Рорк!
— Так?
— Містере Рорк, я так співчуваю з приводу… — Вона сором'язливо зам'ялася. — З приводу того, що сталося цього ранку.
— А що сталося? — запитав він.
— Вас же відрахували з інституту. Не можу висловити, як мені шкода. Я лише хочу, щоб ви знали, що я переживаю за вас.
Він стояв, дивлячись на неї. Вона знала, що він її не бачить. «Тобто, — подумала жінка, — не те щоб не бачить». Він завжди пильно дивився на людей, і від цих його бісових очей ніколи нічого не вислизало, проте його погляд змушував людей почуватися порожнім місцем. Він просто стояв і дивився, нічого не відповідаючи.
— Але ось що я скажу, — вела вона далі, — якщо хтось у цьому світі страждає, то це лише через непорозуміння. Вам, певно, доведеться забути про фах архітектора? Але молодий чоловік завжди може заробити на пристойне життя, влаштувавшись секретарем, продавцем або ще кимось.
Він повернувся, щоб іти.
— Містере Рорк! — вигукнула вона.
— Що?
— Коли вас не було, телефонував декан. — Цього разу вона сподівалася якоїсь емоційної реакції; це було б усе одно, що побачити його зломленим. Вона не розуміла, що в Роркові було таким, що їй завжди хотілося побачити його переможеним.
— І? — він перепитав.
— Декан, — повторила вона нерішуче, знову намагаючись викликати в нього емоції. — Декан власною персоною, через секретарку.
— І що?
— Вона просила переказати, що декан хоче вас бачити негайно, щойно ви повернетеся.
— Дякую.
— Чого, на вашу думку, він хоче?
— Я не знаю.
Він відповів: «Я не знаю». Але вона виразно почула: «Мені начхати». І недовірливо вирячилася на нього.
— До речі, у Піті сьогодні випускний. — Вона сказала це геть недоречно.
— Сьогодні? О так, звісно.
— Для мене це важливий день. Коли я думаю про те, як заощаджувала і працювала до знемоги, щоб вивчити мого хлопчика… Але я не нарікаю. Я не з тих, хто скаржиться. Пітер — золотий хлопчик.
Вона випросталася. Накрохмалена ситцева сукня так щільно обтискала її дебеле, опецькувате тіло, що аж здавалося, ніби складки вбрання вичавлюють жир до зап’ястків і щиколоток.
— Але, звісно, — продовжила вона похапцем, завзято повертаючись до улюбленої теми, — я не з тих, хто хизується. Одним матерям щастить, іншим — ні. Ми всі маємо те, на що заслуговуємо. Ви ще побачите, чого вартий Піті. Авжеж, я не хочу, щоб мій хлопчик загнав себе на роботі, та я дякуватиму Богові за кожен щонайменший успіх на його шляху. Але якщо цей хлопчик не стане найкращим архітектором США, його матері захочеться знати, чому цього не сталося.
Він ворухнувся, збираючись йти.
— Та що ж це я розбазікалася, — прощебетала вона весело. — Ви маєте поквапитися, переодягнутися і бігти. Декан чекає.
Випроставшись, місіс Кітінґ дивилася крізь скляні двері услід Рорку, худорлява постать якого саме перетинала її бездоганно охайну вітальню. Він завжди змушував її почуватися незатишно, викликаючи якесь недобре передчуття, наче вона очікувала, що він раптом розмахнеться і розтрощить її кавові столики, китайські вази та фотографії в рамках.