«Ми чуємо, як вигукують, — написав Вайненд в іншій передовиці, — що Говард Рорк перебуває в суді або очікує суду. Що ж, це правда. Така людина, як Рорк, постає перед судом громадськості все своє життя. Але кого в цьому обвинувачувати — Рорка чи суспільство?»
«Ми ніколи не завдавали собі клопоту зрозуміти, що таке людська велич і як її розпізнати, — йшлося у наступній передовиці Вайненда. — В якомусь сентиментальному ступорі ми дійшли висновку, що велич вимірюють самопожертвою. Самопожертва, — торочимо ми, захлинаючись слиною, — це найвища чеснота. Але зупинімося на хвилю і поміркуймо. Хіба самопожертва — це чеснота? Чи може людина пожертвувати своєю цілісністю? Своєю честю? Своєю свободою? Своїми ідеалами? Своїми переконаннями? Щирістю своїх почуттів? Незалежністю думки? Але ж усе це найдорожчі скарби особистості. Все, чим людина жертвує заради них, це не жертва, а легковажний торг. Вони стоять вище за будь-яку жертву заради будь-якої справи. Чи не повинні ми в такому разі припинити проповідувати небезпечні та порочні нісенітниці? Самопожертва?
Але очевидно, що себе ми не можемо і не повинні приносити в жертву. Найвище за все ми повинні поважати в людині особистість, якою жертвувати неприпустимо».
Цю передовицю передрукували «Нові кордони» і чимало інших видань — у рамочці під заголовком «Погляньте, хто заговорив».
Ґейл Вайненд сміявся. Опір його бадьорив і робив сильнішим. Це була війна, а він роками не встрягав у справжню війну, відколи закладав фундамент своєї імперії під обурені крики решти видавців. Він отримав неможливе, здійснення мрії кожної людини: ризикованість та інтенсивність почуттів юності, поєднаних із мудрістю досвіду. Поєднання нового початку й кульмінації. «Я очікував на це і жив заради цього», — думав він.
Його двадцять дві газети, журнали, кінохроніки отримали наказ: захищати Рорка, рекламувати Рорка, зупинити самосуд.
— Хоч би які були факти, — пояснював Вайненд співробітникам, — суд їх не враховуватиме. Він враховуватиме лише громадську думку. Ми завжди формували громадську думку. Зробімо це знову. Рекламуймо Рорка. Мені байдуже, як ви це зробите. Я вас навчав. Ви експерти з питань реклами. Покажіть мені, чого навчилися.
Його слова зустріли мовчанкою. Алва Скаррет зморщив чоло. Але працівники підкорилися.
«Знамено» надрукувало світлину будинку Енрайта із заголовком: «Цю людину ви хочете знищити?», світлину будинку Вайненда: «Спробуйте краще, якщо можете», фото долини Монаднок: «Хіба ця людина нічого не дала суспільству?».
«Знамено» надрукувало біографію Рорка підписану автором, про якого ніхто не чув; її написав Ґейл Вайненд. «Знамено» надрукувало серії статей про знамениті процеси над невинними людьми, яких засудили через забобони, що їх свого часу поділяла більшість. «Знамено» писало про чоловіків, які стали жертвами суспільства: про Сократа, Ґалілея, Пастера, мислителів, учених, довгу низку героїчних імен — про кожну людину, яка сама кидала виклик решті.
— Ґейле, заради Бога, Ґейле, це ж був усього лише будівельний проект! — лементував Алва Скаррет.
Вайненд безпорадно поглянув на нього:
— Гадаю, неможливо змусити вас, телепнів, зрозуміти, що йдеться не про це. Гаразд. Писатимемо про будівництво.
«Знамено» надрукувало викривальні статті про будівельну галузь: про підкупи, некомпетентність, споруди, що їхнє будівництво коштувало вп'ятеро дорожче реальної вартості, про зведені будинки, де ніхто не живе, про жахливі проекти, що їх схвалювали, ними захоплювалися, що їхнє існування пробачали і захищали в ім'я священної корови з назвою альтруїзм. «Кажуть, що дорога в пекло вимощена добрими намірами, — писало „Знамено“. — Можливо, це тому, що ми не навчилися розрізняти тих намірів, що вони справді дають добро? Хіба не пора навчитися? Ніколи ще не було так багато добрих намірів, якими б так голосно вихвалявся світ. А лише погляньте на нього…»
Редакційні статті у «Знамені» писав Ґейл Вайненд — стоячи за столом у наборному цеху, так як він писав завжди, синім олівцем на величезних аркушах газетного паперу, сантиметровими літерами. Він підписував статті «Ґ. В.», і його знамениті ініціали ще ніколи не здавалися такими нерозважливо-гордовитими.