— Так само як будівлю «Космо-Слотника»?
— Чого ти хочеш від мене?
— Я хочу, щоб ти свідчив на суді, Піте. Хочу, щоб ти розповів у суді правду. Твій друг не такий зрозумілий, як ти. Я не знаю, чого він домагається. Те, що він залишався на місці вибуху, — занадто розумний хід. Він знав, що його запідозрять, і зіграв на цьому. Лише Бог знає, що він казатиме в суді. Я не збираюся дозволити йому уникнути відповідальності. Мотив злочину — ось на чому вони застрягли. Я знаю цей мотив. Але ніхто мені не повірить, якщо я спробую пояснити. Але ти заявиш це під присягою. Ти скажеш правду. Ти розкажеш, хто спроектував Кортландт і чому.
— Його спроектував я.
— Якщо ти хочеш говорити це в суді, спробуй краще себе контролювати. Чому ти тремтиш?
— Дай мені спокій.
— Запізно, Піте. Ти читав колись «Фауста»?
— Чого тобі треба?
— Голову Говарда Рорка.
— Він мені не друг. І ніколи не був. Ти знаєш, що я про нього думаю.
— Я знаю, бісів йолопе! Я знаю, що ти обожнював його все своє життя. Вклякав і обожнював, і водночас завдавав йому ударів у спину. Ти навіть не мав достатньо мужності, щоб власноруч виконати свої наміри. Не міг наважитися на те чи те. Ти ненавидів мене — о, тобі й на думку не спадало, що я це знаю? — і пішов за мною. Ти любив його і ти його нищив. О, нарешті ти знищив його, Піте, і тепер йому немає куди втікати, і ти повинен пройти через це!
— Що він тобі зробив? Яка тобі різниця?
— Ти повинен був запитати в мене про це давно. Але ти не запитував. Це означає, що ти це знав. Ти завжди про це знав. І саме тому ти тремтиш. Чому я повинен допомагати тобі брехати самому собі? Я робив це протягом десятьох років. Ось чому ти прийшов до мене. Ось чому всі вони йдуть за мною. Але ти не можеш отримати щось, не заплативши за це. Ніколи. Незважаючи на те, що мої соціалістичні теорії стверджують протилежне. Ти отримав від мене те, що хотів. Тепер моя черга.
— Я не говоритиму про Говарда. Ти не можеш змусити мене говорити про Говарда.
— Ні? То чому ж ти не викинеш мене звідси? Чому не візьмеш мене за горло і не задушиш? Ти значно сильніший за мене. Але ти цього не зробиш. Ти не можеш. Ти розумієш природу влади, Піте? Фізична сила? М'язи, пістолет або гроші? Ти повинен об'єднатися з Ґейлом Вайнендом. У тебе є що йому розповісти. Ну ж бо, Пітере. Хто спроектував Кортландт?
— Не чіпай мене.
— Хто спроектував Кортландт?
— Облиш мене!
— Хто спроектував Кортландт?
— Це гірше… те, що ти зараз робиш… це значно гірше…
— Гірше за що?
— За те, що я зробив із Луціусом Геєром.
— І що ти зробив із Луціусом Геєром?
— Я його вбив.
— Про що ти кажеш?
— Ось чому це було краще. Я дозволив йому померти.
— Ти мариш.
— Чому ти хочеш убити Говарда?
— Я не хочу його вбивати. Я хочу кинути його до в'язниці. Розумієш? До в'язниці. До камери. За ґрати. Замкнути, зупинити, зв'язати — і залишити живим. Він підводитиметься, коли йому скажуть. Він їстиме те, що йому дадуть. Він рухатиметься, коли йому накажуть рухатись, і зупинятиметься, коли йому накажуть зупинитися. Він ходитиме на джгутову фабрику, коли йому скажуть, і працюватиме так, як йому скажуть. Вони штовхатимуть його, якщо він не йтиме достатньо швидко, і даватимуть йому ляпаси, коли їм заманеться, і битимуть його гумовим кийком, якщо він не коритиметься. І він коритиметься. Він виконуватиме накази. Виконуватиме накази!
— Еллсворте! — закричав Кітінґ. — Еллсворте!
— Ти мені огидний. Не можеш прийняти правду? Ні, ти хочеш, щоб тобі підсолоджували. Ось чому я волію Ґаса Вебба. Він не має жодних ілюзій.
Місіс Кітінґ рвучко відчинила двері. Вона почула крик.
— Забирайтеся звідси! — гаркнув Тухі.
Вона позадкувала, і Тухі грюкнув дверима.
Кітінґ підвів голову:
— Ти не маєш жодного права розмовляти так із моєю матір'ю. Вона не має до тебе жодного стосунку.
— Хто спроектував Кортландт?
Кітінґ підвівся, почовгав до шафи, відчинив шухляду, витягнув зіжмаканий аркуш паперу і простягнув його Тухі. Це був його контракт із Рорком.
Тухі прочитав його і сухо реготнув. Потім подивився на Кітінґа:
— Ти мій великий успіх, Пітере, наскільки я можу судити. Але іноді я повинен відвертатися, щоб не бачити власних успіхів.
Кітінґ стояв біля шафи, опустивши плечі, з порожніми очима.
— Я не сподівався, що ти маєш письмове свідчення з його власним підписом. Отже, ось що він зробив для тебе — а ось те, що ти зробив натомість… Ні, я забираю назад усі образи, Пітере. Ти мусив це зробити. Хто ти такий, щоб заперечувати закони історії? Ти хоч розумієш, що це за документ? Це недосяжний ідеал, мрія століть, мета всіх великих філософських шкіл людства. Ти приборкав його. Змусив працювати для себе. Узяв його досягнення, його винагороду, його гроші, його славу, його ім'я.