— Був один, рудий, — сказав він повагом за п'ятим кухлем, — лише один, але ти зовсім молодий, щоб знати про нього. Це був єдиний чоловік, який щось тямив у будівництві. Я працював на нього, коли був у твоєму віці.
— І хто ж це був?
— Його звали Генрі Камерон. Думаю, він помер, відтоді багато років минуло. — Рорк довго дивився на нього, а потім мовив:
— Він не помер, Майку. — І додав: — Я працював із ним.
— Ти?
— Майже три роки.
Вони мовчки дивилися один на одного, і це остаточно зміцнило їхню дружбу.
За кілька тижнів Майк якось перестрів Рорка на будівництві та з подивом на потворному обличчі запитав:
— Послухай, Рорк, я чув, як старший казав пацану від підрядника, що ти затятий і впертий наймиршавіший покидьок, з яким він будь-коли мав справу. Що ти йому зробив?
— Нічого.
— Тоді про що, до біса, йшлося?
— Я не знаю, — відповів Рорк. — А ти знаєш?
Майк зиркнув на нього, стенув плечима і вишкірився:
— Не знаю.
8
На початку травня Пітер Кітінґ вирушив до Вашингтона наглядати за будівництвом музею, подарованого місту видатним філантропом, який у такий спосіб заспокоював свою совість. Будівля музею, як гордовито зазначив Кітінґ, була репродукцією не Парфенону, а Мезон Карре в Німі.
Кітінґа не було в офісі вже декілька днів, коли кур'єр підійшов до столу Рорка і повідомив, що містер Франкон бажає бачити його у своєму кабінеті. Коли Рорк увійшов до святилища, Франкон усміхнувся з-за столу і привітно сказав:
— Сідайте, мій друже, сідайте…
Але щось у Роркових очах, яких він ніколи ще не бачив зблизька, змусило Франкона знітитися і замовкнути, тому він сухо додав:
— Сідайте.
Рорк підкорився. Франкон секунду його розглядав, але не дійшов жодного висновку, лише вирішив, що у цього чоловіка найнеприємніше обличчя, проте погляд у Рорка був коректним та уважним.
— Ви той, хто працював для Камерона, так? — запитав Франкон.
— Так, — відповів Рорк.
— Містер Кітінґ дуже схвально відгукувався про вас, — Франкон спробував бути люб'язним і зупинився. Це була марна люб'язність; Рорк лише очікувально дивився на нього.
— Послухайте, як вас звати?
— Рорк.
— Послухайте, Рорк. У нас є клієнт з маленькими… дивацтвами, але він дуже поважний чоловік, дуже важливий, і ми повинні задовольнити його. Він доручив нам замовлення на офісну будівлю за вісім мільйонів доларів, але проблема в тому, що у нього є певні ідеї, якою має бути ця будівля. Він хоче таке, — Франкон вибачливо стенув плечима, перекладаючи на клієнта всю провину за безглузду пропозицію.
І простягнув Роркові фотографію. Це було фото будівлі Дейна.
Рорк сидів незворушно, тримаючи світлину пальцями.
— Ви знаєте цей будинок?
— Так.
— Добре. Це те, чого він хоче. А містер Кітінґ далеко. Я доручив зробити ескізи Беннетту, Куперу та Вільямсу, але він відхилив усі. Тому я вирішив дати вам шанс.
Франкон дивився на нього, вражений своєю великодушною пропозицією. Реакції не було. Тут був лише чоловік, якому наче щойно зацідили по голові.
— Звісно, — сказав Франкон, — для вас це великий стрибок, завдання з викликом, але я вирішив дати вам спробувати. Не бійтеся, ми з містером Кітінґом потім пройдемося по проекту. Лише намалюйте план і зробіть хороший ескіз. Ви повинні розуміти, чого хоче замовник. Ви ж знаєте камеронівські витребеньки. Але, звісно, ми не можемо дозволити такій неотесаній будівлі вийти з нашого бюро. Ми повинні задовольнити цього клієнта, але водночас і подбати про власну репутацію і не розлякати решти. Треба зробити будівлю простою, у дусі цієї, але водночас мистецькою. Розумієте, суворіший варіант грецького стилю. Не застосовуйте іонічний ордер, візьміть дорійський. Простенькі фронтони і проста ліпнина, чи щось на кшталт цього. Вловили суть? А тепер візьміть оце і покажіть, на що здатні. Беннетт надасть вам усі деталі й… Що та…