Я молюся вголос… Чую твій запах на шкірі… Промовляю твоє ім’я.
Наблизившись, Ленґдон зрозумів: насправді стрічки не рухались; ілюзію створювала «шкіра» з крихітних LED- лампочок на кожній вертикальній лінії. Лампочки загорялися, швидко утворюючи слова, які виникали на підлозі, рухалися вгору стрічкою і зникали в стелі.
Я гірко плачу… Була кров… Ніхто мені не казав.
Ленґдон походив біля вертикальних стрічок, обійшов їх, вчитався.
— Ця виклична робота, — проголосив аудіогід, раптово повернувшись, — має назву «Інсталяція для Більбао», вона створена концептуальною мисткинею Дженні Гольцер. Складається з дев’яти сигнальних щитів із LED-підсвіткою, кожен з них має висоту дванадцять метрів. Щитами рухаються цитати баскською, іспанською та англійською мовами — усі стосуються жахіття СНІДу і болю тих людей, які пережили важку втрату через цю хворобу.
Ленґдон мав відзначити: витвір зачаровував, навіть сповнював серце скорботою.
— Можливо, вам доводилося раніше бачити витвори Дженні Гольцер?
Ленґдон відчував, що текст, який рухається до небес, гіпнотизує його.
Я ховаю свою голову… Я ховаю твою голову… Я ховаю тебе.
— Містере Ленґдон? — прозвучав голос у голові. — Чи ви мене чуєте? Чи працює ваш аудіопристрій?
Ленґдон здригнувся, вихоплений із плину думок.
— Перепрошую… що? Здрастуйте?
— Так, здрастуйте! — відгукнувся Вінстон. — Здається, ми вже привіталися? Я просто перевіряв, чи вам мене чути.
— О… вибачте… — затнувся Ленґдон і, різко відвернувшись від експоната, кинув погляд через залу. — Я думав, що ви — запис! Я не розумів, що на лінії жива людина!
Ленґдон уявив собі безліч кабінок — у кожній сидить людина з аудіопристроєм на голові та музейним каталогом.
— Усе гаразд, сер. Сьогодні ввечері я ваш особистий гід. У вашому аудіопристрої є й мікрофон. Ця програма влаштована інтерактивно, щоб ми з вами могли вести бесіди про мистецтво.
Ленґдон тепер помітив: інші гості також говорять у свої аудіопристрої. Навіть ті, хто прийшов із кимось, здається, трохи віддалились одне від одного, замислено перезираючись, немов за розмовою кожен із власним екскурсоводом.
— І що, кожен із гостей має особистого гіда?
— Так, сер. Сьогодні ми проводимо індивідуальні екскурсії для трьохсот вісімнадцяти гостей.
— Неймовірно!
— Ну, як вам відомо, Едмонд Кірш — палкий прихильник техніки. Він розробив систему спеціально для музеїв, сподіваючись замінити нею групові екскурсії, яких він не терпить. Таким чином, кожен відвідувач насолоджується особистою екскурсією, ходить із власною швидкістю, ставить такі питання, яких, можливо, посоромився б перед групою. Така взаємодія є значно ближчою до людини і дає зануритися глибше.
— Не хочу здатися старомодним, але чому б не ходити з кожним особисто?
— Логістика, — відказав Вінстон. — Якщо на подію в музеї привести для кожного гостя по особистому екскурсоводу, то людей на поверхах стане вдвічі більше, а отже, кількість гостей довелося б удвічі скоротити. Крім того, галас від гідів, які всі говорили б одночасно, заважав би. Ідея полягала в тому, щоб був можливий цілісний діалог. Одна з цілей мистецтва, як завжди каже містер Кірш, — сприяти діалогу.
— Повністю з вами згодний, — сказав Ленґдон, — і саме тому люди часто ходять до музеїв із друзями. Ці аудіопристрої можна сприймати як антисоціальне явище.
— Ну, — спокійно відказав невидимий британець, — якщо ви прийшли з вашою парою чи друзями, можна записати всі аудіопристрої під одного екскурсовода і з приємністю обговорювати виставку разом. Програма дуже гнучка.
— Схоже, ви маєте відповіді на всі питання!
— Власне, така моя робота, — сором’язливо розсміявся гід і швидко змінив тон. — Ну а тепер, професоре, якщо ви пройдете через атріум до вікон, то побачите найбільшу картину в музеї.
Ленґдон пішов у бік атріуму, проминув привабливу пару за тридцять в однакових бейсболках. На обох шапках замість логотипа якоїсь корпорації був несподіваний символ.
Цей знак Ленґдон добре знав, але на бейсболці ніколи не бачив. Останнім часом ця вигадливо стилізована літера A стала всесвітнім символом групи, яка на планеті швидко зростала і за чисельністю, і за впливом, — атеїстів. З кожним днем вони дедалі наполегливіше говорили про те, чим, на їхню думку, небезпечна релігійна віра.
«Тепер атеїсти мають свої бейсболки?»
Обвівши поглядом зібрання геніїв техніки навколо, Ленґдон нагадав собі: чимало з цих людей, інтелектуалів з аналітичним розумом, імовірно, різко налаштовані проти релігії, як і Едмонд. Сьогоднішня публіка була, м’яко кажучи, не «рідною» для професора релігійної символіки.