— Тільки не чекаймо занадто довго, — додав аль-Фадл. — Зідзвонімося через два дні.
— Домовилися! — сказав Вальдеспіно. — На той час ми зможемо ухвалити правильне рішення.
Відтоді минуло два дні, і тепер настав вечір, на який планувалася телефонна нарада.
Рабі Кьовеш дедалі більше хвилювався, сидячи сам-один у своєму кабінеті в хазіко. Минуло майже десять хвилин після призначеного часу.
Нарешті задзвонив телефон — і Кьовеш схопив слухавку.
— Добрий вечір, рабі, — сказав єпископ Вальдеспіно; голос у нього був стурбований. — Вибачте за затримку. — Пауза. — Боюся, аллама аль-Фадл не зможе до нас приєднатися.
— Як? — здивувався Кьовеш. — Що з ним?
— Не знаю. Я цілий день йому телефоную, але аллама, здається… зник. Ніхто з його колег не знає, де він.
У Кьовеша поза шкірою пробіг холод.
— Це тривожний знак.
— Згоден. Будемо сподіватися, що з ним усе гаразд. На жаль, маю інші новини. — Єпископ замовк, після чого продовжив іще похмуріше: — Я щойно дізнався, що Едмонд Кірш улаштовує подію, на якій збирається поділитися зі світом своїм відкриттям… сьогодні ввечері.
— Сьогодні?! Він же казав, що зробить це через місяць! — спалахнув Кьовеш.
— Так, — відказав Вальдеспіно. — Він збрехав.
Розділ 6
Дружній голос Вінстона лунав в аудіопристрої Ленґдона:
— Просто перед вами — найбільша картина нашої колекції, хоча переважно гості не одразу її помічають.
Ленґдон подивився на другий бік атріуму, але побачив лише скляну стіну з краєвидом на лагуну.
— Перепрошую, мабуть, тут я належу до більшості. Не бачу картини.
— Ну, розташована вона в доволі незвичний спосіб, — весело відповів Вінстон. — Полотно не на стіні, а на підлозі.
«Міг би я здогадатися!» — подумав Ленґдон, подивився вниз і, йдучи вперед, побачив широке прямокутне полотно, натягнуте на каміння під ногами.
Велетенський витвір був виконаний одним кольором — являв собою монохромну темно-синю ділянку, — і глядачі стояли по периметру картини, дивлячись у неї, мов у ставок.
— Площа цієї картини — понад п’ятсот квадратних метрів, — прокоментував Вінстон.
Ленґдон зрозумів, що це в десять разів більше за його кембриджську квартиру.
— Витвір Іва Кляйна лагідно прозивають «Басейн».
Ленґдон мимоволі відзначив, що цей відтінок синього приваблює погляд, і його густота викликала відчуття, що можна пірнути просто в картину.
— Кляйн винайшов цей колір, — продовжив Вінстон. — Він зветься «міжнародний синій Кляйна», й автор стверджує, що глибина цього кольору відображує його власне утопічне світобачення — неземне і безмежне.
Ленґдон відчув: зараз Вінстон зачитує текст.
— Кляйн найбільш відомий своїми синіми картинами, а також скандальною фотографією «Стрибок у порожнечу», яка викликала значну паніку, коли її оприлюднили в 1960 році.
Ленґдон бачив «Стрибок у порожнечу» в Музеї сучасного мистецтва у Нью-Йорку. Фотографія справляла тривожне враження: на ній добре вдягнутий чоловік стрибав «ластівкою» з високої будівлі, під якою був лише асфальт. Насправді ж зображення становило майстерний монтаж, блискуче відретушований бритвою задовго до появи Photoshop.
— Крім того, — додав Вінстон, — Кляйн також склав музичну п’єсу «Монотон-Тиша», в якій симфонічний оркестр цілих двадцять хвилин грає один акорд у ре-мажорі.
— І люди це слухають?
— Тисячі. Й один акорд — це тільки перша частина. У другій частині оркестр сидить без руху, виконуючи «чисту тишу» протягом двадцяти хвилин.
— Ви жартуєте, так?
— Ні, говорю цілком серйозно. На захист цього твору: виступ був не настільки нудним, як може здатися; на сцені також були три оголені жінки, намащені синьою фарбою, які качалися по велетенських полотнах.
Хоча Ленґдон приділив кращу частину своєї кар’єри вивченню мистецтва, його турбувало те, що він так і не навчився до кінця цінувати авангардні досягнення культури. Принади сучасного мистецтва лишалися для нього загадкою.
— Не хочу виявляти неповагу, Вінстоне, але маю сказати вам: мені буває важко провести межу між «сучасним мистецтвом» і просто дивацтвом.
Вінстон незворушно відповів:
— Ну, таке питання часто виникає, правда? У вашому світі класичного мистецтва витвори цінуються за рівень авторського виконання — тобто того, як вправно рухається пензель полотном чи різець рубає камінь. Ну а в сучасному мистецтві шедевр часто полягає в самій ідеї, а не в її виконанні. Наприклад, людина дуже просто може скласти сорокахвилинну симфонію, де буде лише одна нота й тиша, але саме Іву Кляйну спала на думку така річ.