Високий озброєний іспанець, який учора ввечері вскочив у машину аль-Фадла, мовчки погнав автомобіль углиб пустелі. Через годину іспанець зупинився й наказав аль-Фадлові вийти з машини. І покинув літнього чоловіка в темряві без води та їжі.
Викрадач ніяк не виказав, хто він і чому це робить. Єдина прикмета, що впала в око аль-Фадлові, — дивний знак на правій долоні іспанця. Цей символ не був знайомий старому богослову.
Багато годин аль-Фадл ішов пустелею і марно кликав на допомогу. А тепер старий богослов упав на задушливий пісок, серце у зневодненому тілі зупинялось. І в голові аллами знову постало те питання, яке мучило його ці довгі години.
«Ну кому може бути потрібна моя смерть?»
Він жахнувся: логічна відповідь була лише одна.
Розділ 8
Погляд Роберта Ленґдона переходив від однієї колосальної фігури до іншої. Кожна являла собою велетенський лист сталі, що де-не-де взялася іржею: кожен з них був красиво закручений і ненадійно стояв на ребрі, так що виходила окрема стіна. Вигнуті стіни були заввишки майже п’ять метрів і скручувались у різні плавні форми — хвиляста стрічка, відкрите коло, широкий завиток.
— «Питання часу», — повторив Вінстон. — Автор — Річард Серра. Використання стін без жодної опори створює ілюзію нестійкості. Однак насправді вони дуже стійкі. Уявіть доларову купюру, яку намотали на олівець: вона спокійно стоятиме на ребрі, навіть якщо прибрати олівець, бо її підтримує власна геометрія.
Ленґдон зупинився й задивився на велетенське коло попереду. Метал окислився, від чого став паленого рудого кольору й набув грубого, якогось живого вигляду. Об’єкт випромінював і силу, і тонке відчуття балансу.
— Професоре, ви помітили, що перша форма не зовсім замкнена?
Ленґдон обійшов її і побачив: краї не зовсім сходяться, неначе дитина пробувала намалювати коло, але не змогла замкнути.
— Ця неповна замкненість створює прохід, який вабить відвідувача досередини, закликає дослідити від’ємний простір.
«Якщо у відвідувача немає клаустрофобії», — подумав Ленґдон, швидко переходячи далі.
— Аналогічно, — додав Вінстон, — перед вами три звивисті металеві стрічки, приблизно паралельні між собою і розташовані так, щоб вийшли два хвилясті тунелі завдовжки понад тридцять метрів. Це називається «Змія», і по ній зазвичай бігають юні відвідувачі. А ще двоє людей, стоячи на протилежних її кінцях, можуть розмовляти пошепки й чути одне одного так само добре, як зблизька.
— Дивовижно, Вінстоне, але чи не могли б ви пояснити, чому Едмонд попросив вас показати мені цю галерею?
«Він же знає, що це не моє».
Вінстон промовив:
— Він особливо хотів, щоб я вам показав «Обертову спіраль», вона он там, у правому кутку. Бачите?
Ленґдон примружився. «Та, що начебто мало не за кілометр звідси?»
— Так, бачу.
— Чудово, підійдімо ближче.
Ленґдон обережно озирнув велетенський простір і пішов до тієї далекої спіралі, а Вінстон продовжив екскурсію.
— Я чув, професоре, що Едмонд Кірш — палкий прихильник вашої роботи, особливо ваших ідей щодо взаємодії різних релігійних традицій упродовж історії, а також відображення їх еволюції в мистецтві. Багато в чому Едмонд працює в дуже подібній царині. Його математичне прогнозування й теорія ігор доволі подібні до такого: аналіз еволюції різних систем і передбачення, як вони з часом розвиватимуться.
— Ну, вочевидь, він майстер своєї справи. Його й називають Нострадамусом наших днів.
— Так. Хоча порівняння дещо образливе, як на мою думку.
— Чому ж? — заперечив Ленґдон. — Нострадамус — найславетніший провидець усіх часів.
— Не хочу різко заперечувати, професоре, але Нострадамус написав майже тисячу туманних катренів, які дуже виграли від творчого підходу всіляких забобонних читачів, котрі шукали точного сенсу там, де не було жодного… і бачили там що завгодно: від Другої світової війни до смерті принцеси Діани чи нападу на Всесвітній торговельний центр. Це повний абсурд. Натомість Едмонд Кірш оприлюднив обмежену кількість дуже точних прогнозів, які незабаром справдилися, — хмарні комп’ютерні сервіси, самокеровані автомобілі, процесор, який працює лише на п’ятьох атомах. Містер Кірш — зовсім не Нострадамус.