«Визнаю свою помилку», — подумав Ленґдон. Едмонд Кірш, як він чув, викликав палку прихильність серед своїх працівників, і, схоже, Вінстон був одним із таких захоплених учнів.
— То як вам екскурсія? — змінив тему Вінстон.
— Дуже цікаво. Едмонд довів технологію дистанційної екскурсії до рівня, гідного найвищої похвали.
— Так, ця система багато років була його мрією, і Едмонд витрачав на її таємну розробку безліч грошей і часу.
— Правда? Технологія зовсім не здається складною. Маю визнати, спочатку я був налаштований скептично, але ви мене підкупили — бесіда вийшла надзвичайно цікава.
— Дякую вам за таку похвалу, хоча й сподіваюся, що не зруйную вашого враження, сказавши вам правду. Боюся, я не був з вами до кінця чесним.
— Перепрошую?
— По-перше, мене звати не Вінстон. Я — Арт.
Ленґдон засміявся.
— Екскурсовод у мистецькому музеї з іменем Арт? Я зовсім не ображаюся, що ви взяли псевдонім. Приємно познайомитися, Арте.
— Далі, коли ви мене питали, чому я не воджу вас особисто, я правильно відповів вам, що містер Кірш не хоче великих натовпів у музеї. Однак це була не вся правда. Є ще одна причина, з якої ми спілкуємося через пристрій, а не особисто. — Він ненадовго змовк. — Власне, я не здатний рухатися фізично.
— О… співчуваю… — Ленґдон уявив Арта в інвалідному візку в кол-центрі й пожалкував, що Артові стало соромно і він мав пояснювати цю ситуацію.
— Не варто мене жаліти. Запевняю вас, із ногами я мав би дуже химерний вигляд. Розумієте, я не такий, яким ви мене уявляєте.
Ленґдон сповільнив крок.
— Що це означає?
— Ім’я Арт — це скорочення слова artificial — «штучний», хоча містерові Кіршу дужче подобається слово «синтетичний». — Він на мить замовк. — Правда в тому, професоре, що весь вечір ви спілкувалися з синтетичним екскурсоводом. Таким собі комп’ютером.
Ленґдон невпевнено роззирнувся.
— Це якийсь жарт?
— Зовсім ні, професоре. Я говорю цілком серйозно. Едмонд Кірш витратив десять років і майже мільярд доларів у галузі синтетичного інтелекту, і сьогодні ввечері ви першим оцінили плід його праці. Усю вашу екскурсію провів синтетичний екскурсовод. Я — не людина.
Ленґдон якусь мить не міг цього сприйняти. Дикція і граматика Арта-Вінстона були ідеальні, і якщо не зважати на дещо незграбний сміх, він був одним із найкращих співрозмовників, з якими мав справу Ленґдон. Понад те, вони весь вечір обмінювалися думками й жартували на дуже багато тем, і екскурсовод був блискуче знайомий із їхніми тонкощами.
«За мною стежать, — тепер зрозумів Ленґдон, вишукуючи на стінах приховані відеокамери. У нього виникла підозра, що він теж мимоволі є учасником якогось “експериментально-мистецького” проекту, тонко зрежисованого театру абсурду. — Я в них як щур у лабіринті».
— Мені не дуже приємно це знати, — промовив Ленґдон, і його слова розкотилися луною в порожній галереї.
— Прийміть мої вибачення, — сказав Вінстон. — Вас можна зрозуміти. Я передчував, що вам важко буде прийняти цю новину. Гадаю, саме тому Едмонд попросив мене привести вас сюди, у відлюдне місце. Цю інформацію не можна відкривати іншим гостям.
Ленґдон уважно вдивлявся в темні кутки — чи немає там когось?
— Як ви, без сумніву, знаєте, — продовжив голос, моторошно спокійний: його зовсім не бентежили почуття Ленґдона, — людський мозок є бінарною системою: сигнал або йде через синапс, або не йде — так чи ні, як у комп’ютерних сигналах. Мозок має понад сто трильйонів перемикачів, що означає: створення мозку — питання не так технології, як масштабу.
Ленґдон майже не слухав. Він знову рушив до виходу: знак зі стрілкою показував у дальший кінець галереї.
— Професоре, я розумію, що людський тембр мого голосу важко сприйняти як машинний, однак синтезувати мовлення ще порівняно просто. Навіть електронна книжка за дев’яносто дев’ять доларів доволі пристойно відтворює людську мову. Едмонд інвестував у цю розробку мільярди.
Ленґдон зупинився.
— Якщо ви комп’ютер, то скажіть ось що. Яким був індекс Доу — Джонса 24 серпня 1974 року?
— Це була субота, — блискавично відповів голос. — Ринки не працювали.
Ленґдон відчув холодок поза шкірою. Він спеціально обрав таку дату. Одним із побічних ефектів ейдетичної пам’яті в нього було те, що дати закарбовувались у ній назавжди. Тієї суботи був день народження його друга, і Ленґдон досі пам’ятав вечірку в басейні. «Гелена Вулі була в синьому бікіні…»
— Однак, — одразу додав голос, — напередодні в п’ятницю, 23 серпня, індекс Доу — Джонса становив 686,80: відбулося падіння на 17,83 пункта зі втратою у 2,53 відсотка.