«Навіщо я це роблю?»
За мить до того, як Ленґдон вирішив розвернутися й піти назад, коридор закінчився, відкрившись у велике приміщення. Як і обіцяв Вінстон, воно дійсно виявилося більшим, ніж можна було очікувати. Ленґдон швидко вийшов з тунелю й видихнув; оглядаючи голу підлогу й високі металеві стіни, він знову замислився, чи не став об’єктом якогось вигадливого студентського жарту.
Десь зовні клацнув замок, і за високими стінами покотилася луна від швидких кроків. Хтось увійшов у галерею через ближчі двері, що їх помітив Ленґдон. Підійшов до спіралі й почав ходити в ній навколо Ленґдона, наближаючись із кожним витком. Він теж був у цій споруді.
Ленґдон відступив і розвернувся до входу, а кроки рухалися по колу, наближалися. Швидке стакато гучнішало, доки раптом із тунелю вийшов чоловік. Невисокий, худий, блідий, із пронизливим поглядом і кучмою неслухняного чорного волосся.
Ленґдон з кам’яним обличчям дивився на нього. За кілька секунд дозволив собі широко всміхнутися.
— Великий Едмонд Кірш завжди з’являється ефектно.
— Справити перше враження можна лише з першої спроби, — привітно відказав Кірш. — Я скучив за тобою, Роберте. Дякую, що прибув.
Чоловіки сердечно обійнялися. Ленґдон поплескав товариша по спині — і помітив, що Кірш схуд.
— Ти втратив вагу, — зауважив Ленґдон.
— Я став веганом, — відповів Кірш. — Це простіше, ніж спортсменом.
Ленґдон розсміявся:
— Як же гарно тебе зустріти! Як завжди, змушуєш мене почуватися занадто парадно вдягненим.
— Хто, я?! — Кірш подивився на свої вузькі чорні джинси, напрасовану футболку з V-подібним вирізом і куртку-бомбер з асиметричною «блискавкою». — Це от кутюр.
— І білі сланці теж от кутюр?
— Сланці?! Це Guineas від Сальваторе Ферраґамо.
— І, гадаю, коштують більше, ніж увесь мій костюм разом узятий.
Едмонд підійшов і роздивився ярличок на класичному фраку Ленґдона.
— Власне, — тепло усміхнувся він, — фрак доволі якісний. Ціна приблизно того самого порядку.
— Хотів би сказати тобі, Едмонде, що твій синтетичний друг Вінстон… вселяє тривогу.
Кірш радісно всміхнувся:
— Неймовірно, правда? Ти не повіриш, але я цього року створив справжній штучний інтелект — це квантовий стрибок. Я розробив кілька нових власних програм, які дозволяють машині розв’язувати завдання й саморегулюватися в цілковито новий спосіб. Над Вінстоном ще працюю, та він з кожним днем розвивається.
Ленґдон помітив: за останній рік навколо хлопчакуватих очей Едмонда залягли глибокі зморшки. Чоловік мав стомлений вигляд.
— Едмонде, скажеш, чому привів мене сюди?
— У Більбао? Чи в центр спіралі — витвору Річарда Серра?
— Почнімо зі спіралі, — мовив Ленґдон. — Ти ж бо знаєш, що в мене клаустрофобія.
— Так і є. Сьогодні ввечері я збираюся виводити людей за межі зони комфорту, — усміхнувся Кірш.
— Ти завжди цим славився.
— Крім того, — додав Кірш, — мені треба було поговорити з тобою, а при тому не хотілося, щоб хтось інший мене бачив до виступу.
— Бо рок-зірки ніколи не ходять між глядачів перед концертом?
— Саме так! — віджартувався Кірш. — Рок-зірки магічним чином виникають на сцені з хмари диму.
Угорі світло то яскравішало, то темнішало. Кірш відгорнув рукав і поглянув на годинник. Потім подивився на Ленґдона і раптово посерйознішав.
— Роберте, в нас обмаль часу. Сьогодні в мене подія надзвичайної ваги. Власне, важлива подія для всього людства.
Ленґдона сповнювало передчуття.
— Нещодавно я зробив наукове відкриття, — сказав Едмонд. — Це прорив, який матиме далекосяжні наслідки. Майже ніхто на світі не знає про це, а сьогодні — зовсім незадовго — я власною персоною звернуся до світу й оголошу, що я виявив.
— Навіть не знаю, що сказати, — мовив Ленґдон. — Звучить як щось дивовижне.
Едмонд перейшов на шепіт, незвично напружений:
— Перед тим як оприлюднити це, Роберте, мені потрібна твоя порада. — Він ненадовго замовк. — Боюся, від цього може залежати моє життя.
Розділ 9
Між двома людьми всередині спіралі запала тиша.
«Мені потрібна твоя порада… Боюся, від цього може залежати моє життя…»
Слова Едмонда важко зависли в повітрі, і Ленґдон помітив тривогу в очах товариша.
— Едмонде! Що відбувається? Що з тобою?
Світло знову моргнуло, але Едмонд не звернув на це уваги.
— Для мене цей рік був особливим, — почав він пошепки. — Я працював над великим проектом, який привів мене до революційного відкриття.
— Звучить чудово.