Оператор з важкою камерою на плечі приготувався й спрямував своє знаряддя на підвищення. Світло згасло.
На екрані було:
Трансляція наживо почнеться через 38 секунд
Кількість дистанційних глядачів на цей момент: 2 857 914
Ленґдон вражено спостерігав за лічильником глядачів. Здається, той зростав швидше за національний борг США; професор просто не міг уявити майже три мільйони людей, які в цю хвилину сидять удома перед екранами, чекаючи на трансляцію того, що ось-ось відбуватиметься в цій залі.
— Тридцять секунд, — тихо промовив технік у мікрофон.
Відчинилися вузькі двері в стіні за підвищенням, і всі притихли, виглядаючи великого Едмонда Кірша.
Але Едмонд не виходив.
Двері лишалися відчиненими майже десять секунд.
І тут до підвищення підійшла елегантно вбрана жінка. Вона була дивовижною красунею — висока, гнучка, з довгим чорним волоссям. На ній була біла сукня з чорною діагональною смугою. Здавалося, вона не йде, а легко летить над землею. Вийшовши на середину сцени, жінка поправила мікрофон, вдихнула, поблажливо всміхнулася до глядачів і почекала, доки годинник покаже:
Трансляція наживо почнеться через 10 секунд
Жінка на мить заплющила очі, немовби збираючись із духом, потім розплющила їх — і її обличчя вже було сповнене самовладання.
Оператор підняв п’ять пальців.
Чотири, три, два…
Жінка подивилася в камеру — і гомін ущух. Рідкокристалічний екран пригас на тлі її обличчя. Вона пильно окинула гостей поглядом одухотворених темних очей, невимушено відкинула пасмо волосся зі смаглявої щоки.
— Усім добрий вечір! — привітно почала вона гарно поставленим голосом із легким іспанським акцентом. — Мене звати Амбра Відаль.
Зала вибухнула несподівано гучними оплесками: очевидно, дуже багато з присутніх знали, хто вона.
— ¡Felicidades![20] — закричав хтось.
Жінка зашарілась, і Ленґдон відчув, що дечого ще не знає.
— Леді і джентльмени, — швидко продовжила вона, — останні п’ять років я працюю директором нашого музею Ґуґґенхайма в Більбао, і сьогодні рада вітати вас на неймовірному, особливому вечорі, який проводить дійсно видатна людина!
Усі активно заплескали в долоні — і Ленґдон долучився до оплесків.
— Едмонд Кірш є не тільки щедрим покровителем нашого музею, а й нашим вірним другом. Було великою честю і радістю тісно співпрацювати з ним останні кілька місяців, протягом яких планувалася ця подія. Я щойно бачила, який галас здійнявся в соціальних мережах усього світу! Як, без сумніву, більшість із вас чули, Едмонд Кірш сьогодні ввечері планує оголосити про велике наукове відкриття — відкриття, що, на його переконання, світ назавжди запам’ятає як його найбільший подарунок.
У залі почувся схвильований гомін.
Чорнява красуня грайливо всміхнулася:
— Звичайно, я дуже просила Едмонда розповісти мені, що ж він відкрив, — але він відмовився навіть натякнути.
Дружний сміх — і нова хвиля оплесків.
— Сьогоднішня особлива подія, — продовжила директорка музею, — відбуватиметься англійською мовою — рідною мовою містера Кірша, хоча для віртуальних глядачів доступний синхронний переклад понад двадцятьма мовами.
Зображення на екрані оновилось, і Амбра додала:
— А якщо в когось виникають сумніви щодо впевненості Едмонда, ось автоматичний прес-реліз, який п’ятнадцять хвилин тому вийшов у соціальні мережі всього світу.
Ленґдон дивився на екран.
Сьогодні. Наживо. 20:00 (центральноєвропейський літній час).
Футуролог Едмонд Кірш оголосить відкриття, яке назавжди змінить обличчя науки.
«То ось як зібрати три мільйони глядачів за лічені хвилини!» — міркував Ленґдон.
Перевівши погляд на підвищення, він побачив непомічене раніше: коло бічної стіни стояли напоготові двоє охоронців із кам’яними обличчями, вдивляючись у натовп. Ленґдон здивувався, побачивши монограми на їхній синій формі.
«Guardia Real?! Що тут робить Королівська гвардія?!»
Малоймовірним видавалося, що серед глядачів є представники королівської родини — король і його рідня, непохитні католики, скоріш за все, не будуть жодним чином з’являтися публічно поряд із такими атеїстами, як Едмонд Кірш.
Король Іспанії, парламентської монархії, має дуже обмежену офіційну владу, однак усе ще потужно впливає на серця й душі підданців. Для мільйонів іспанців корона й далі являє собою символ багатої традиції los reyes católicos[21] і Золотої доби Іспанії. Королівський палац у Мадриді й далі сяє для народу як духовний компас і пам’ятка давньої історії вірності релігійним ідеалам.