Выбрать главу

Вальдеспіно почав без жодних прелюдій.

— Єгудо, на жаль, маю чергову погану новину.

Похмурим голосом він переказав те, про що тільки-но отримав жахливе повідомлення з Об’єднаних Арабських Еміратів.

Кьовеш затулив рот рукою.

— Аллама аль-Фадл… скоїв самогубство?

— Так думають влада й поліція. Його знайшли зовсім нещодавно, посеред пустелі… наче він просто пішов туди, щоб померти… — Вальдеспіно зупинився. — За моїми здогадами, він не витримав напруги останніх кількох днів.

Кьовеш подумав про таку ймовірність із завмиранням серця, але і в сум’ятті. Останні кілька днів його так само мучила думка про наслідки відкриття Кірша, однак те, що аллама аль-Фадл заподіяв собі смерть через відчай, видавалося йому абсолютно неймовірним.

— Щось тут не так, — промовив Кьовеш. — Я не вірю, що він міг би таке вчинити.

Вальдеспіно довго мовчав.

— Радий, що ви такої думки, — нарешті погодився він. — Треба сказати, мені так само важко визнати, що це самогубство.

— Тоді… хто ж це зробив?

— Той, хто хотів, щоб відкриття Едмонда Кірша лишалося таємницею, — швидко відказав єпископ. — Той, хто, як і ми, вважав, що до оприлюднення ще кілька тижнів.

— Але Кірш сказав, що більше ніхто не знає про його відкриття! — заперечив Кьовеш. — Тільки ви, аллама аль-Фадл і я.

— Може, Кірш і тут збрехав. Але навіть якщо він сказав про це лише нам, не забувайте, як відчайдушно наш друг Саєд аль-Фадл хотів сам оприлюднити ці відомості. Може бути, що наш аллама поділився тим, що чув від Кірша, з яким-небудь колегою з Еміратів. І, можливо, той колега, як і я, вирішив, що відкриття Кірша матиме небезпечні наслідки.

— І що це означає? — сердито спитав рабин. — Що аль-Фадла вбив якийсь приятель, щоб інформація не вийшла на люди? Це безглуздо!

— Рабі, — спокійно відповів єпископ, — звичайно, мені невідомо, що трапилося. Я тільки так само, як і ви, намагаюсь уявити собі відповіді.

Кьовеш зітхнув.

— Вибачте. Я досі не можу усвідомити, що Саєд загинув.

— Я теж. І якщо Саєда вбили за те, що він знав, нам так само треба бути обережними. Можливо, хтось уже цілиться в нас.

Кьовеш замислився над цим.

— Коли ця новина стане відома всім, ми не будемо мати жодної ваги.

— Так, але вона ще не оприлюднена.

— Ваше преосвященство, Кірш ось-ось її виголосить. По всіх каналах передають.

— Так… — Вальдеспіно стомлено зітхнув. — Здається, маю визнати, що мої молитви не знайшли відповіді.

Кьовеш задумався, чи справді єпископ так і молився: благав Бога втрутитись і змусити Кірша передумати.

— Навіть якщо відкриття буде оприлюднене, — промовив Вальдеспіно, — ми в небезпеці. Підозрюю, Кіршеві буде надзвичайно приємно розповісти світові, що він три дні тому радився з високими духовними особами. Тепер я всерйоз переймаюся, чи з міркувань етичної прозорості він нас зібрав. А якщо він назве нас поіменно, то… ну, ми з вами станемо об’єктами пильної уваги й, можливо, навіть критики з боку нашої пастви: люди, можливо, вважатимуть, що ми мали щось зробити, а не зробили. Вибачте, я просто…

Єпископ наче завагався, збираючись сказати ще щось.

— Що? — чекав Кьовеш.

— Можемо обговорити це пізніше. Я зателефоную вам, коли побачимо, як Кірш вестиме презентацію. А доти, прошу, не виходьте на вулицю. Замкніться. Ні з ким не говоріть. Бережіться.

— Ви мене хвилюєте, Антоніо.

— Я ненавмисне, — відповів Вальдеспіно. — Поки що ми тільки й можемо, що дивитися, як зреагує світ. Усе в руці Божій зараз.

Розділ 17

На свіжій галявині всередині музею Ґуґґенхайма стало тихо, коли з небес прогримів голос Едмонда Кірша. Сотні гостей лежали на своїх підстилках і дивилися в зоряну синь. Роберта Ленґдона, який розташувався посеред галявини, охопило передчуття.

— Сьогодні станьмо знову дітьми, — продовжував голос Кірша. — Будемо лежати на траві під зоряним небом, і наш розум буде відкритий до всіх можливостей.

Ленґдон відчував, яке хвилювання прокотилося залою-лугом.

— Будьмо сьогодні як давні дослідники, — проголосив Кірш, — як ті, хто залишив усе й рушив у відкритий океан… ті, які вперше побачили незнані землі… які впали на коліна, приголомшені розумінням, що світ значно більший, аніж ті уявлення, на які здатна їхня філософія. Давні вірування розсипалися на прах перед лицем нового відкриття. Так нам треба налаштуватися сьогодні.

«Справляє враження», — думав Ленґдон; йому було цікаво, чи Едмонд записав цю розповідь заздалегідь, чи стоїть десь за сценою, читаючи текст.

— Друзі! — прогримів над ними голос Едмонда. — Усі ми зібралися тут послухати новину про важливе відкриття. Уклінно прошу вашого дозволу підготувати ґрунт для його сприйняття. Нині, коли відбулося стільки змін і зсувів у людській філософії, надзвичайно важливо розуміти історичний контекст такого моменту, як оцей.