— Це Ю, час цикади, — сказав Пінг Понг, — зараз усі немовлята Мигдалії отримують вечірню пляшечку молока. Дозвольте, я сходжу за своєю!
— Ну звісно, — сказав Лукас.
Пінг Понг побіг та незабаром з'явився знову. У руках він стискав пляшечку з соскою, малесеньку, ніби іграшкову. Влаштувавшись на подушечці, він пояснив:
— Молоко ящірки я ціную понад усе. Дитині мого віку воно просто необхідне. Незважаючи на не дуже приємний смак, воно вкрай корисне.
І він узявся старанно смоктати з пляшечки.
— Послухай-но, Пінг Понгу, — дещо згодом сказав Лукас, — а де ти так швидко роздобув для нас цю вечерю?
Пінг Понг увірвав свою трапезу.
— На кухні царського палацу, — мимохідь сказав він. — Он бачите? Там попереду біля срібних сходів вхідні двері.
Зараз при світлі місяця двері було добре видно. А днем друзі її просто не помітили. Джим був дуже здивований.
— Тобі що, можна так запросто туди? — спитав він.
— А чом би й ні? — знизавши плечиками, відповів Пінг Понг із важливим виглядом. — Я ж тридцять другий онук пана Шу Фу Лю Пи Плі, придворного шеф-кухаря.
— Тобі точно дозволили взяти звідти їжу? — стурбовано запитав Лукас. — Я гадаю, її готували для когось іншого.
— А-а, вечеря для його царської величності,— зневажливо махнувши ручкою, відповів Пінг Понг, ніби у цьому не було нічого особливого.
— Як? — в один голос проказали Лукас і Джим, ошелешено дивлячись один на одного.
— Так, — пояснив Пінг Понг, — просто його царська величність знову нічого не побажав їсти.
— Чому це? — спитав Джим. — Адже було так смачно.
— Та-а-ак, а ви, вельмишановні іноземці, хіба не знаєте, що трапилось у нашого царя? Про це ж усім відомо.
— Ні,— відповів Лукас. — А що в нього трапилося?
Пінг Понг раптом став дуже серйозним.
— Я вам все покажу, коли закінчу, — пообіцяв він, — тільки, будь ласка, зачекайте ще трохи!
Тут він узявся за свою пляшечку і старанно зачмокав.
Лукас і Джим значуще подивилися один на одного.
Може бути, Пінг Понг покаже їм дорогу до царя?
В очікування Лукас задумливо крутив перед собою одну з паличок і раптом, щось на ній помітивши, почав вивчати іншу. Нарешті він сказав:
— Тут щось написаною Здається, вірші.
— А які? — спитав Джим. Адже він ще не вмів читати сам.
Минуло доволі багато часу, преш ніж Лукас розібрав написане, бо мигдальські літери розташовані не зліва направо, а згори донизу.
На одній паличці стояло:
«Побачу місяць — очі мої сліпнуть від сліз».
А на іншій:
«Місяць за туманом сліз, ніби обличчя моєї дитини».
— Який сумний надпис, — підсумував Джим, почувши зміст.
— Та-а-ак, видно, хтось сумує за своєю дитиною, — сказав Лукас, — може, вона померла чи дуже сильно хворіє. Чи так далеко звідси, що цей хтось не може з нею бачитися і тому так побивається. Наприклад, якщо дитину викрали.
— Точно, викрали, — замислено погодився Джим, — таке трапляється.
— От би дізнатися, — сказав Лукас, запалюючи свою носогрійку, — хто це написав.
Пінг Понг, який тим часом розправився зі своєю пляшечкою, уважно вислухав розмову друзів, а потім пояснив:
— Ці вірші, вельмишановні іноземці, написав його величність цар мигдальський. За його наказом їх нанесли на палички по всій країні, аби ми постійно про це думали.
— Про що? — хором спитали друзі.
— Зачекайте ще трохи! — попрохав Пінг Понг. Він хутко відніс увесь посуд назад до палацу і витяг лампіон із колеса. — А тепер, вельмишановні іноземці, ідемо! — урочисто оголосив він і закрокував геть. Проте, зробивши кілька кроків, малюк зупинився та обернувся назад. — У мене є прохання, — сказав він із сором'язливою посмішкою. — Мені дуже хочеться разок прокотитися на вашому локомотиві. Чи не можна це якось меня есть просьба, — сказал он со стеснительной улыбкой. — Мне ужасно хочется разочек прокатиться на вашем локомотиве влаштувати?
— Чом би й ні? — здивувався Лукас. — Скажи лишень, куди нам треба їхати.
Джим узяв крихутку Пінг Понга на руки, вони всі разом сіли на локомотив і поїхали.
Здається, Пінг Понг усе-таки трохи побоювався, незважаючи на його ввічливо-хоробру посмішку.
— Ось це вже швидко так швидко! — пищав він. — На наступній вулиці ліворучбудьласкаколинепомиляюся, — при цьому він стурбовано погладив себе по повному животику, — теперправоручбудьтеласкаві — якщонепомиляюся, ой, — теперпрямо — яздається — трохипоквапився — ізмолоком — теперчерезмістбудьласка — цедлядітеймоговіку— весьчаспрямо — дітеймоговікунекорисно — зновуправоручбудьтеласкаві — зовсімнекорисно, ой-ой! Як швидко!