За кілька хвилин вони вже були на іншому, абсолютно круглому майдані.
У самому його центрі стояв величезний кольоровий лампіон завбільшки із афішну тумбу. він світив темно-червоним світлом. На невеличкому пустому майдані у блакитному сяйві місяця лампіон виглядав дивно і дещо моторошно.
— Стоп, — приглушено сказав Пінг Понг. — Ми прибули. Тут знаходиться центр Мигдалії. А там, де великий лампіон, — самісінький центр світу. Це обчислили наші мудреці. Тому майдан і називається просто «Центр».
Вони зупинили Емму та вибралися назовні.
Підійшовши до великого лампіону, друзі побачили, що на ньому щось написано. Слова мигдальськими літерами і знову згори донизу. Виглядало це так:
Я, Пунь Гінь, цар мигдальський, урочисто оголошую, що віддав за дружину свою доньку, принцесу Лі Сі, тому, хто визволить її з Дракон-Міста.
Розшифрувавши напис, Лукас здивовано присвиснув.
— Що там написано? — зацікавився Джим.
Лукас прочитав напис уголос.
А крихітка Пінг Понг ставав тим часом все занепокоїніше.
— Із молоком я і насправді поквапився, — стурбовано пробурмотів він собі під ніс пару разів. І раптом скрикнув: — О боги небесні!
— Що з тобою? — із співчуттям запитав Джим.
— Ах, вельмишановні чужинці,— засмучено відповідав Пінг Понг, — адже вам відомо, як воно, із сосунками мого віку: стільки хвилювань у цю пізню годину! Але нічого не вдієш, це вже сталося, і мені конче необхідно змінити підгузок.
Вони терміново поїхали назад до палацу, де Пінг Понг поспіхом попрощався.
— Уже давно настав час спати малюкам на зразок мене, — сказав він. — Отже, до завтра! Приємного сну, вельмишановні чужинці! Радий був із вами познайомитися.
Він уклонився та зник у тіні палацу. Було видно, як відчинилися та знову зачинилися двері царської кухні. Потім знову стало темно та тихо.
Друзі, посміхаючись, дивилися вслід малюкові.
Тут Джим сказав:
— Мені здається, уся справа не в молоці, а в поїздці на нашій старенькій Еммі. Як ти вважаєш, Лукасе?
— Можлива справа, — пробасив Лукас. — Уперше поїхав, та до того ж зовсім крихітка. Йдемо, Джиме, час лягати. Бурхливий сьогодні видався день.
Вони забралися в кабіну й влаштувалися зручніше. Уже під час подорожі океаном спати в кабіні стало для них звичною справою.
— А чи варто нам, по-твоєму, — тихесенько сказав Джим, закутавшись у ковдру, — спробувати визволити принцесу?
— Спробувати варто, відповів Лукас, вибиваючи люльку. — А якщо це вийде, то цар точно дозволить нам прокласти в Мигдалії залізницю. Тоді старенька Емма ввійде до своєї звичної колії, і ми зможемо залишитися тут.
Джим подумав, що лишатися тут йому, взагалі-то, не так уже сильно хочеться.
Звісно, у Мигдалії чудово. Але краще б податися туди, де не так багато людей і де їх можна відрізнити один від одного. Ось, наприклад, чудова країна Усландія…
Проте він не став про це розводити, а то Лукас ще подумає, що його туга за домом заїла. Замість цього він спитав:
— А чи мав уже справу із драконами? Мені здається, це не так-то й просто.
На що Лукас весело відповів:
— Та я ще жодного разу в житті драконів не бачив, навіть у зоопарку. Але моїй Еммі, гадаю, така тварюка не страшна.
Голос Джима пролунав жалібно:
— Та-а-ак, єдина, може, й не страшна, але там же написано щось про ціле їхнє місто.
— Поживемо — побачимо, старий, — відповів Лукас, — а зараз давай спати. Доброї ночі, Джиме! І не турбуйся.
— Угу, — пробурмотів Джим. — Доброї ночі, Лукасе!
А потім він ще трохи позгадував пані Ваас і подумав, чим вона зараз може бути зайнята. А ще потім він попрохав у Бога, що якщо вона сумує, то хай пошле їй утіху. І, будь ласка, нехай Він їй усе пояснить. А ще потім Джим прислухався до рівного й глибокого посопування Емми, яка вже давно поснула, й задрімав сам.
Глава дев'ята, у якій виступають циркові артисти
і дехто замислює недобре проти Джима й Лукаса
Друзі прокинулися, коли сонце вже зовсім високо видерлося на небо. Як і вчора, на майдані знову зібралася юрма, що витріщалася на локомотив з безпечної відстані.
Джим із Лукасом вибралися назовні і, від душі потягшись, побажали один одному доброго ранку.
— Прегарний день сьогодні! — сказав Лукас. — Найслушніша погода для того, щоб піти до царя на гостину та повідомити його, що ми звільнимо його доньку.
— А може, давай спочатку поснідаємо? — запитав Джим.
— Здається мені,— відповів Лукас, — що зараз ми отримаємо запрошення на сніданок від самого царя.