— Ввижається мені, що ні. Пані Мальцан — дракониха, принцеса теж про це пише. А ось хто такі ці «13», треба б з'ясувати. Це ж вони надіслали тебе у посилці.
Але ніхто не знав про цифру 13. Навіть «Квітучі ученості».
Ясна річ, Джим був дуже занепокоєний. Уявляєте, як воно буває на душі, коли ось так, серед ясного дива, дізнаєшся про самого себе такі важливі речі.
— У будь-якому разі,— підсумував Лукас, — тепер ми маємо поїхати до Дракон-Міста, не тільки щоби визволити принцесу Лі Сі, а й щоб дізнатися таємницю Джима-Кнопки. — Він пихнув люлькою та продовжив: — Це дійсно дивовижно! Адже якби ми не припливли до Мигдалії, то ніколи б не натрапили на цей слід.
— Так, — погодився цар. — За всім цим криється насправді велика таємниця.
— Ми з моїм другом Джимом Кнопкою розкриємо цю таємницю, — серйозно й рішуче сказав Лукас. — Так де ви кажете знаходиться це Дракон-Місто-Сумландія?
Цього разу наперед вийшов зморщений лобастий учений. Він був придворним царським географом та знав напам'ять усі мапи на світі.
— Вельмишановний чужинцю, — почав він із похмурою міною, — місцезнаходження Дракон-Міста, на жаль, невідомо простим смертним.
— Зрозуміло, — погодився Лукас. — Інакше би поштар неодмінно його відшукав.
— Проте ми припускаємо, — вів далі лобастий учений, — що місто знаходиться десь по інший бік червоно-біло-смугастих гір. Оскільки пляшкову пошту принцеси принесло течією Жовтої річки, то Дракон-Місто має, вочевидь, лежати десь у верхній її частині. Але шлях Жовтої річки відомий нам, знову ж таки, лише в межах червоно-біло-смугастих гір. Там вона витікає з глибокої печери. А ось де її початок, ніхто не знає.
Лукас розмірковував та палив свою люльку, випускаючи тютюнові клуби під стелю тронної зали. Нарешті він спитав:
— А запливти до цієї печери можна?
— Ні,— відповів той. — Цілковито неможливо. Течія надто бурхлива.
— Таж річка повинна десь мати виток! — сказав Лукас. — А чи можливо перебратися на той бік гір та пошукати там?
Лобастий учений розстелив перед друзями велику географічну мапу.
— Перед вами мапа Мигдалії,— почав він, — кордони царства утворені, як бачимо звідси, уславленою мигдальською стіною, яка опоясує країни з усіх боків, за винятком моря. Стіна має п'ять брам: північну, північно-західну, західну, південно-західну та південну. Якщо виїхати з країни крізь західну браму, то на шляху опиниться «Ліс Тисячі Див». Одразу за ним починаються червоно-біло-смугасті гори. Їх називають «Короною Світу». На жаль, гори непрохідні. Але ось тут, трохи південніше, розташована ущелина під назвою «Долина Сутінків». Єдина можливість перетнути гори — це пройти крізь ущелину. Проте досі на такий крок ніхто не наважився. До того ж «Долина Сутінків» сповнена жахливих звуків та голосів, вони настільки страшні, що ніхто не в змозі їх винести. По той бік «Долини» припустимо знаходиться величезна пустеля. Ми називаємо її «Кінець Світу». Більш мені немає чого вам розказати, бо далі починається ще зовсім недосліджена територія.
Лукас уважно роздивився мапу та знову замислився. Потім він сказав:
— Якщо перебратися через «Долину Сутінків» на інший бік гір і весь час їхати на північ, то десь неодмінно знову виїдеш до Жовтої річки. Тоді можна рухатися далі, вгору за течією, поки не побачиш Дракон-Місто, якщо воно взагалі знаходиться біля Жовтої річки, ось що я маю на увазі.
— Ми не знаємо цього напевне, — обережно відповів учений, — але припускаємо.
— Так, ми неодмінно спробуємо, — продовжував Лукас. — Мапу я хотів би взяти з собою. Про всяк випадок. Джиме, у тебе є запитання?
— Так, відповів Джим. — А який вони мають вигляд, ці самі дракони?
Для відповіді вперед виступив маленький учений, цілком сплюснутий ззаду, і почав пояснювати:
— Я є придворний професор зоології. Мені відомо все про всіх тварин на світі. Що ж до сімейства драконів, то тут наука поки блукає у потемках. Усі описи, які мені вдалося знайти, виключно неточні та неймовірно суперечливі. Перед вами деякі їх зображення, але наскільки вони правдиві, я, на жаль, судити не можу.
Із цими словами вчений розгорнув перед друзями малюнок, на якому було зображено кілька істот, що мали вельми неправдоподібний вигляд.
— То що ж, — сказав Лукас та весело пихнув люлькою. — Коли ми повернемося, то точніше скажемо вам, який вигляд мають дракони. Я гадаю, тепер ми знаємо все, що треба. Дякую вам, панове, «Квітучі Ученості»!
Учені Мигдалії, усі 21, сповнені взаємної пошани, пали долілиць перед своїми слухачами, потому забрали свої папери та залишили тронну залу.