— Тепер уже нічого не вдієш, — упівголоса сказав Лукас. — Доведеться зачекати до наступного року. Але пораду вона дала нам непогану. Якщо припустити, що ця історія з плавучим островом не вигадана.
— Те, що зараз відбулося з цією досі дуже неприємною персоною, — відзначив Пінг Понг, який між дав здолав свій острах та підійшов до друзів, — надзвичайно загадково та незрозуміло. Якщо вам до речі, то давайте підемо до його царської величності та розповімо йому про це.
Він підхопив поли свого малюсінького роззолоченого халатика та швидко закрокував геть. Джим і Лукас пішли за ним…
За чверть години всі троє сиділи навпроти царя у тронній залі та обговорювали з ним те, що сталося.
— Слово честі,— насамкінець сказав цар, — за своє довге життя я багато побачив та почув, проте ніщо не здається мені настільки дивовижним, друзі мої. Звісно, я дам розпорядження, аби перетворенню дракониці не завадили.
— А ми, таким чином, можемо рано вранці спокійно прямувати океаном до Усландії та там побачимо, чи зустрінеться нам плавучий острів, — розсудив Лукас, обнадійливо попихкуючи люлькою, — справа, звісно, дорогого варта.
— Гадаєш, що король Альфонс За-Чверть-Дванадцята дозволить нам посадити поруч із Усландією новий острів? — спитав Джим.
— А чому ж він може не дозволити? — здивувався цар. — Він цьому дуже зрадіє.
— На жаль, не все так просто, ваша величносте, — сказав Лукас, — ми ще вам не розповідали, що тоді всі троє — Джим, Емма та я — просто крадькома втекли. Король та пані Ваас, певно, будуть дуже сердитися на нас. Вони скажуть, що Джим утік, а провина на мені. По-своєму вони теж праві. Може бути, вони не хочуть, аби ми поверталися.
— Я попливу разом із вами, — запропонував цар, — та все поясню королю Альфонсові.
Проте тут крихітка Пінг Понг раптом хлопнув себе по лобику та загорлав:
— О боги, боги! П'ять тисяч разів прошу у вас пробачення, вельмишановні локомотивні машиністи!
— А що трапилося? — поцікавився Джим.
— Дещо жахливе, дещо абсолютно кошмарне! — пищав Пінг Понг у розпачі.— За всією цією суєтою із вашим прибуттям, зі спорядженням корабля для дітей та історією із драконицею я забув про найголовніше. О я мерзенний черв! Склеротик із мушиним мозком!
— Заспокойся, Пінг Понгу! — зупинив його цар. — І скажи нам, у чому річ?
— Уже три дні тому для вельмишановних машиністів прийшов лист, — заголосив головбонза. — Лист із Усландії!
— Що? Давай сюди! — загорлали Джим із Лукасом в один голос.
Пінг Понг побіг геть настільки ж прудко, як він бігав до цього лише один раз, коли треба було рятувати друзів від палацової варти.
— А звідки ж в Усландії можуть знати, де ми? — схвильовано спитав Джим.
— Ти забув, чи що? — здивувався Лукас. — Ми ж їм написали перед тим, як поїхати до Дракон-Міста. А це, певно, відповідь. Зараз усе вирішиться. Куди ж подівся Пінг Понг?
Але не встиг Лукас договорити, як крихітка-головбонза був уже тут як тут та протягував йому досить товстого конверта, запечатаного червоною сургучевою печаттю та позначеного гербом короля Альфонса За-Чверть-Дванадцятого. Адреса була така:
Локомотивному машиністові Лукасу та Джимові Кнопці,
що у цей час перебувають у Пині, царський палац
А на звороті стояло:
Відправники: Король Альфонс За-Чверть-Дванадцятий Пані Ваас Пан Ермель Усландія
Лукас розірвав конверта, і, коли він розгортав листа, його товсті пальці трохи тремтіли. Усередині було три листи. Він почав читати уголос перший:
«Дорогий локомотивний машиністе Лукасе!
Дорогий Джиме Кнопко!
Завдяки вашому листу ми нарешті та дякувати Богові знаємо, де ви. Повірте мені, коли ми виявили, що вас тут більше немає, опечалився весь народ Усландії, тобто скільки народу ще було. Сам я теж дуже ґрунтовно опечалився.
На всіх прапорах мого замку з тих пір — траурні стрічки. На нашому маленькому острові стало дуже тихо та самотньо. Відтепер більше ніхто не насвистує в тунелях на два голоси, як це робили Лукас та Емма, і ніхто не з'їжджає з великої верхівки донизу, як Джим Кнопка. Коли я підходжу до вікна у неділю та святкові дні за чверть до дванадцятої, не чути більше радощів. Мої піддані, що залишилися, стоять такі сумні, що в мене серце крається. І смачним полуничним морозивом пані Ваас нікому з нам більше не хочеться пригощатися.
Зрозуміло, я і не передбачав усього цього, коли розпорядився ліквідувати стару товстушку Емму. Із часом мені стало зрозуміло, що цей захід не надає всім нам задовільного вирішення проблеми.