Він не прийшов ні в понеділок, 12-го, ні у вівторок. Телефону вдома не мав. У середу заступник директора звернувся до учнів із проханням піти на Амстердамську вулицю, щоб поцікавитися станом здоров'я «Яна», який, можливо, тяжко захворів і не зміг попередити про це. Добровільний посланець нікого там не застав. Ніхто не відповідав ні на стук, ні на дзвінки. Жоден звук не долинав із квартири. В четвер 15 травня було Вознесіння. У п'ятницю дирекція школи повідомила поліцію. Двері кімнати Сімона Лекера було виламано близько дванадцятої дня, в присутності комісара поліції.
Інспектор пересвідчився, що і в кімнаті, і в туалеті все в порядку; того ж висновку дійшли й наші агенти, коли оглядали помешкання на два дні раніше (вони, звичайно, мали ключа). Не виявлено ні слідів боротьби, ні ознак несподіваного візиту чи втечі. Дев'яносто дев'ять сторінок машинописного тексту (покладені нами на місце після зняття копії) були єдиною обставиною загадкового зникнення.
Та інтерес до цього тексту значно зріс у неділю 18 травня, коли близько 19-ї години в покинутій майстерні неподалік Північного вокзалу було знайдено тіло невідомої жінки років двадцяти. Смерть сталася не більш як за годину, чи навіть менше, до огляду майстерні.
При жертві не було жодного документа, що допоміг би встановити її особу. Але зовнішній вигляд, убрання, положення тіла на підлозі та й саме і місце точно відповідали описові з 6-го розділу оповіді Сімона Лекера. Як і зазначалось, кров біля тіла виявилася штучною. Лікар заявив, що на тілі немає жодних ран чи зовнішніх ушкоджень, отож причина смерті лишається незрозумілою. Проте, не було сумнівів в тому, що це — вбивство, а не природна смерть.
Усі дальші спроби встановити особу молодої жінки досі лишилися марними: ніхто у Франції не заявив про зникнення такої жінки. Зважаючи на близькість того місця до вокзалу, пошуки тепер буде перенесено до Антверпена чи Амстердама.
Іще одна обставина заінтригувала поліцію: більш ніж дивна схожість (зовнішній вигляд, обміри, риси обличчя, колір очей та волосся тощо) між Сімоном Лекером і мертвою дівчиною. Факт настільки всіх спантеличив, що виникла думка, ніби це одна й та сама особа: чарівний викладач французько-американської школи був просто перевдягненою в чоловіка жінкою. Та цю привабливу гіпотезу було відкинуто, бо шкільний лікар за два тижні до зникнення оглядав Сімона й засвідчив його належність до чоловічої статі.
Цей лікар — доктор Морган — лікував Сімона від хвороби зору, причому, здається, досить гострої, можливо, нервового походження. Хворий твердив, що страждає від постійного погіршення зору.
Доктор Морган захоплювався психоаналізом і подумав, що йдеться про звичайнісінький едіпів комплекс. Та пацієнт із сміхом відповів, що йому нема чого робити в Кельні. Цей безглуздий жарт спантеличив доктора й породив нові припущення. Не виключалося, що пацієнт був просто симулянтом, але й таке припущення не мало підстав.
З усіх дійових осіб, що з'являються в оповіді, принаймні одна існує насправді. Це маленька Марі. Вирушивши від покинутої майстерні, слідчі легко знайшли кафе, в якому не подавали піцци. Поліція стежила за цим закладом кілька днів. Маленька Марі в сукенці зразка 1880 року ввійшла до кафе 21-го ввечері (як з'ясувалося пізніше — щоб сплатити борг). Коли вона вийшла, інспектор рушив за нею. Він дійшов до провулку Верценгеторіга. В середині того довгого прямого провулку в подію втрутилися наші люди. Без шуму перепинивши занадто допитливого слідчого, вони повернули його до відправної точки.
