— Від того, як дме цей вітер, мені б не завадило щось для захисту тих частин, які в мене є.
— Просто спробуй поводитися жіночно, гаразд, Ноббі?
А це буде складно, мусив визнати сержант Колон. Дівчина, на яку шили цей одяг, була доволі висока і дещо повнотіла, в той час як Ноббі без обладунків міг би сховатися за коротким цурпалком, якщо до його верхньої частини ще причепити підставку для грінок. Він скидався на напівпрозорий, обвішаний прикрасами акордеон. Насправді костюм був доволі спокусливий, якби ви були готові до того, щоб Ноббс вас спокушав, але на капралі він так зморщився і взявся складками, що він у ньому просто потонув. Ноббі вів за собою віслюка, який, схоже, до нього прикипів. Тварини любили Ноббі. Від нього правильно пахло.
— І ці капці не годяться, — вів далі сержант Колон.
— Чому ні? Ти ж своїх не зняв.
— Так, але хто тут пустельна квітка: ти чи я? Коли вона заходить у кімнату, люди від того захоплення аж іскрами стріляють, правильно?
— Вони належали моїй бабуні, я не лишу їх тут, щоб їх хтось поцупив, і не хочу, щоб на мене захоплено стріляли іскрами, — невдоволено кинув Ноббі.
Лорд Ветінарі йшов попереду. На вулицях ставало людно. Аль Халі любив починати справи спозаранку в прохолоді, поки сонце повного дня ще не розжарило всі поверхні, як з вогнемета. Ніхто не звертав на новоприбулих жодної уваги, втім кілька людей таки оглянулися на капрала Ноббса. Поки вони йшли, їм неквапом звільняли дорогу кози й кури.
— Ноббі, стережися людей, які хочуть втулити тобі брудні листівки, — застеріг його Колон. — Якось тут побував мій вуйко. Він сказав, що якийсь хлоп хотів втулити йому пачку брудних листівок за п’ять доларів. Він був страшенно незадоволений.
— Та, тому що такі самі можна дістати в Затінках за два долари, — сказав Ноббі.
— Він те саме сказав. Вони ще й були з Анк-Морпорка. Хотіли втелющити нам наші ж листівки? Чесно, це просто мерзенно.
— Добрий ранок, султане! — сказав веселий і звідкись знайомий голос. — Новенькі в місті, еге ж?
Всі троє обернулися до постаті, що магічно зринула на початку провулка.
— Саме так, — відповів Патрицій.
— Я це зразу помітив! Останнім часом тут таких багато. І сьогодні ваш щасливий день, шаху! Я тут, щоб вам допомогти, еге? Все, що захочете, у мене все є!
Сержант Колон витріщився на прибульця. А тоді якось неуважно мовив до нього:
— Вас звати якось… Аль-Джібла чи щось таке, правильно?
— Чували про мене, еге ж? — весело мовив торговець.
— Щось типу того, — протягнув Колон. — Ви навдивовижу… знайомий[22].
Лорд Ветінарі відсунув його вбік.
— Ми мандрівні артисти, — сказав він. — Сподіваємось знайти роботу в палаці Принца… Може, ви нам допоможете?
Чоловік задумливо потер бороду, аж всяке різне посипалось у невеличкі мисочки на його підносі.
— Про палац нічого не знаю, — сказав він. — А що саме ви робите?
— Жонглюємо, ковтаємо вогонь і таке інше, — сказав Ветінарі.
— Справді? — здивувався Колон.
Аль-Джібла кивнув на Ноббі.
— А що…
— …вона… — послужливо мовив лорд Ветінарі.
— …вона робить?
— Виконує екзотичні танці, — відповів Ветінарі, поки Ноббі хмурився.
— Я так бачу, дуже екзотичні, — сказав Аль-Джібла.
— Ви й не уявляєте.
До них підійшло кілька озброєних людей. Серце сержанта Колона втекло в п’яти. Він впізнав у цих бородатих обличчях себе із Ноббі — в себе вдома вони завжди підходили до всього, що здавалось цікавим.
— То ви жонглери, так? — запитав один із них. — Що ж, поглянемо, як ви жонглюєте.
Лорд Ветінарі кинув на них порожній погляд, а тоді зиркнув на піднос довкола шиї Аль-Джібли. Серед найвпізнаваніших харчів там лежало кілька зелених динь.
— Гаразд, — сказав він і взяв три дині.
Сержант Колон заплющив очі.
За кілька секунд він розплющив їх знову, бо почув, як вартовий сказав:
— Добре, але всі можуть з трьома.
— Тоді, може, Аль-Джібла кине мені ще двійко? — спитав Патрицій із динями, що вертілися в нього в руках.
Сержант Колон знову заплющив очі.
Незабаром вартовий сказав:
— Сім — непогано. Але це всього лише дині.
Колон розплющив очі.
Хапонський вартовий відсмикнув балахон. Блиснуло з пів дюжини метальних ножів. І його зуби.
Лорд Ветінарі кивнув. На превеликий подив Колона він, схоже, взагалі не дивився на вертливі дині.
— Чотири дині і три ножі, — сказав він. — Якщо ви будете ласкаві й передасте ножі моїй чарівній помічниці Беті…
22
А все тому, що Аль-Джібла — це аль-халійська версія Нудля на прізвисько Від-Душі-Відриваю, всюдисущого і невдатного анк-морпоркського підприємця. —