— А, це, — мовив він.
Існували певні світи досвіду, що їх Ноббі бачив лише на карті, але він знав, про що вона говорила. Звісно, свого часу він патрулював у деяких частинах Затінків — тих самих, де дівиці безцільно валандались і, мабуть, застуджували крижі — але за цей вид поліцейської роботи, що може зацікавити Відділ поліції з боротьби з проституцією деінде, тепер має справу Гільдія швачок. Люди, які відмовлялися підкорятися… ні, не закону як такому, а радше неписаним правилам… які ввела пані Долоня разом із комітетом дуже досвідчених дівчат[25], привертали увагу Порадниць, Дотсі та Сейді, після чого їх більше не бачили. Навіть пан Ваймз схвалював таку домовленість. Бо можна було уникнути писанини.
— О, так, — мовив Ноббі, все ще витріщаючись на образи в себе в голові.
Звісно, він знав, що…
— А, це, — він пробубнів. — Ну, я пару разів бачила, — додав він. Здебільшого на листівках, треба було визнати.
— Чудово, мабуть, мати стільки свободи, — мовила Бана.
— Е…
Неталь знову розревілася. Її подруги запурхали довкола.
— Не розумію, чому чоловіки отак ідуть, — мовила Бана. — Мій суджений теж пішов.
Якась пристаркувата жінка, що сиділа біля колодязя, крякнула.
— Я скажу вам, чому, мої дорогенькі. Бо це краще, ніж цілими днями зрощувати дині. Краще за жінку.
— Чоловіки думають, що війна краща за жінку?
— Вона завжди нова, завжди молода, і добра битва може хоч весь день тривати.
— Але вони там гинуть!
— Вони кажуть, краще на війні вмерти, ніж у ліжку, — вона беззубо всміхнулася. — Але чоловік може й приємно сконати в ліжку, правда, Беті?
Ноббі сподівався, що його вуха палали не настільки, щоби підпалити вуаль. Зненацька він відчув, що це і було його майбутнє. Майбутнє за десять клятих пенсів вгатило йому прямо в обличчя.
— Даруйте, — сказав він. — Серед вас є навиданки?
— Хто такі зрілки? — запитала Бана.
— Є такий край неподалік, — мовив Ноббі. Він з надією додав: — Хіба ні?
Судячи з виразу облич дівчат, ні.
Ноббі зітхнув. Його рука потягнулась до вуха по цигарку, але знову опустилась порожня.
— Ось що я вам скажу, дівчата, — мовив він. — Якби ж я тільки погодилась на десятидоларову версію. Вам хочеться іноді просто сісти і плакати?
— В тебе навіть сумніший вигляд, ніж у Неталь, — зауважила Бана. — Ми можемо тебе якось втішити?
Ноббі якусь мить не зводив із неї очей, а тоді зарюмсав.
Всі витріщилися на Колона, так і не донісши до рота їжу.
— Вiн це серйозно сказав, Файфале? Нащо менi сiдлати верблюда? Я ж слюсар!
— Я думаю, це той клоун iз жонглером. Бiдоласi не вистача пальм в оазисi.
— Мало того, що тi клятi створiння плюються, вони ще й твiй ящик з iнструментами нiзащо не потягнуть сходами нагору…
— Ну, годi, вiн не винний, потрiбно проявити до нього милосердя.
Мовець прокашлявся.
— Добрий ранок, друже, — привітався він. — Може, скуштуєш кускус?
Сержант Колон зиркнув на миску, а тоді встромив туди пальця і облизав його.
— Гей, це ж манка! У вас тут манка! Всього лише якась ман… — він затнувся і кашлянув. — Так, гаразд. Дякую. Маєте полуничне повидло?
Господар зиркнув на своїх друзів. Вони стенули плечима.
— Ми не знаємо, про яке «пхолуничне пховидло» ви кажете, — сказав він обережно. — Нам краще смакує з ягнятиною, — він запропонував Колону довгу дерев’яну шпажку.
— О, у вас мусить бути полуничне повидло, — мовив Колон, якого понесло. — Ще дітваками ми калапуцькали його з манкою і… і… — він глянув на їхні лиця. — Щоправда, то було в Урі, — додав він.
Чоловіки кивнули один одному. Зненацька все стало на свої місця.
Колон голосно відригнув.
Судячи з того, як всі скоса на нього зиркнули, він єдиний знав про цю відому хапонську традицію.
— То, — сказав він, — де нині перебуває армія? Хоч приблизно?
— Чому ти питаєш, газочеревий?
— О, ми думали трохи підзаробити, розважаючи війська, — пояснив Колон. Він шалено пишався цим вивертом. — Знаєте… усмішка, пісня, відсутність екзотичних танців. Але для цього нам потрібно знати, де вони є, розумієте?
— Даруй, круглобокий, а ти взагалi розумiш, що я кажу?
— Так, дуже смачно, — невпевнено відповів Колон.
— А, я так i думав. Вiн шпигун. Але чий?
— Справдi? Кому бракнуло клепки найняти це непорозумiння шпигуном?
25
І паном Гаррісом з клубу «Голубий кіт». Його вступ викликав чималий спротив у Гільдії, яка бачила в ньому конкурента, але місіс Долоня відхилила всі заперечення, аргументувавши це тим, що все неприродне — насправді природно. —