— Анк-Морпорку?
— Ой, та годi тобi! Вiн, мабуть, тiльки вда iз себе анк-морпоркського шпигуна. А там самi хитруни…
— Думаш? Це народ, який робить карi з якогось карi-порошку, i ти х називаш розумними?
— Певно, вiн з Мунтабу. Вони постiйно за нами стежать.
— I вда з себе анкморпоркця?
— Ну, якби ти намагався поводитися, як морпоркське непорозумiння, що вда iз себе хапонця, хiба ти мав би iнший вигляд?
— Але нащо вдавати, що вiд звiдти?
— Ай… полiтика.
— Покличмо тодi вартових.
— Ти що, несповна розуму? Ми з ним говорили! У них можуть… виникнути запитання.
— Слушна думка. Я знаю, що робити…
Фейфал вишкірився до Колона.
— Я таки чув, що ціле військо подалось в Ен аль Самз ла Лайса, — сказав він. — Але нікому не кажи.
— Невже? — Колон зиркнув на інших чоловіків. Вони дивилися на нього із навдивовижу серйозними пиками.
— Судячи з назви, це щось здоровенне, — сказав він.
— О, просто колосальне, — підтримав його сусід. Один із чоловіків видав звук, схожий на здавлений смішок.
— Туди далеко, еге ж?
— Ні, геть неподалік. Тобі рукою до нього подати, — мовив Фейфал. Він штурхнув свого товариша, в якого аж стрясались плечі.
— А, ясно. Велика армія?
— Цілком імовірно, що так.
— Добре. Добре, — мовив Колон. — Е… в когось є олівець? Клянуся, в мене був, коли…
Надворі біля таверни щось зашуміло. То був жіночий сміх, що для чоловіків є завжди тривожним звуком[26]. Гості таверни підозріливо заглядали крізь виноградні лози.
Колон та інші гості зазирнули за вазу на групку біля колодязя. Пристаркувата леді катулялась, регочучи, по землі, а молодші дівиці спиралися одна на одну, мало не падаючи зі сміху.
Він почув, як одна із них сказала:
— Ану повтори, що він сказав?
— Він сказав: «Цікаво, він так не робив, коли я пробував!»
— Так, це правда! — крекнула старенька жінка. — Він ніколи так не робить!
— «Цікаво, він так не робив, коли я пробував!», — повторив Ноббі.
Колон тяжко зітхнув. Це були інтонація та голос Ноббса, який перейшов у режим талапання язиком — голосок, від якого деревина загорялася з відстані десяти ярдів.
— Перепрошую, — пробубнів він, пробираючись крізь натовп до виходу.
— А ви чули історію про ко… султана, який боявся, що його дружина… одна з його дружин… буде йому зраджувати, поки він далеко?
— Ми не чули таких історій, Беті! — важко дихаючи, мовила Бана.
— Серйозно? О, в мене таких тисяча і одна історія. Отож, він пішов до мудрого старого коваля, і той йому сказав…
— Не можна сипати такими історіями направо і наліво, кап… Беті, — запихтів Колон, відсапуючи.
Ноббі помітив у групці зміни. Тепер його оточували жінки, які були в присутності чоловіка. Чоловіка, стать якого вони знали напевне, він виправив себе.
Кілька з них зашарілись. До того вони не заливались рум’янцем.
— Чому ні? — уїдливо запитала Беті.
— Ти можеш образити людей, — непевно мовив Колон.
— Е, нас це не ображає, сер, — озвалась Бана тихеньким скромним голосочком. — Бетині історії видаються нам дуже… повчальними. Особливо історія про чоловіка, який пішов у гендель із малим багатством.
— І то ще було дуже важко перекласти, — сказав Ноббі, — тому що в них немає пенсів. Та в них, виявляється, є монетки з дзюрками…
— А ще дуже цікава історія про чоловіка з загіпсованими кінцівками, — сказала Неталь.
— Так, і вони сміялися, хоча в них не такі дверні дзвінки, як у нас, — сказав Ноббі. — Ну чого ви, не йдіть…
Але жінки довкола криниці почали розходитися. Вони похапали глеки з водою і кудись їх понесли, раптом згадавши, що мають купу справ.
Бана кивнула Беті.
— Е… спасибі. Було дуже… цікаво. Але нам потрібно йти. Так люб’язно з твого боку було з нами поговорити.
— Е, ні, не йдіть…
У повітрі повис ледь вловимий аромат парфумів.
Беті глипнула на Колона.
— Іноді я мрію добряче вліпити тобі в вухо, — загарчала вона. — Вперше за роки мені випав шанс, а ти…
Вона затнулася. Позаду Колона зібралася юрма спантеличених і незадоволених облич. І все б могло закінчитись інакше, якби не віслюче ревіння згори.
Поцуплений віслюк, якого Ноббі невміло прив’язав, легко вивільнився і побрів кудись убік у пошуках харчів. Двері, які він помітив, віддалено нагадували йому вхід у його рідний сарай та й загалом усі входи, тож він зайшов у перші-ліпші відчинені двері.