Свердлячи одні одних поглядами, в яких читалося: «я тебе вб’ю, якщо ти колись про це пікнеш», вони підняли вказівні пальці обох рук на рівні вух і хором закричали: Скіб! Скіб! Скіб!
— Скоб! Скоб! Скоб! — із запалом відповів Морква. — Гаразд, Редже, ходімо.
— Як вам це вдалося, капітане? — здивовано запитав констебль Шкарбан, квапливо вийшовши з Морквою.
— А, потрібно просто підняти два пальці, ось так, — мовив Морква. — Але я вам буду дуже вдячний, якщо ви про це нікому не обмовитеся, тому що це взагалі-то наш таємний сиг…
— Але ж вони малолітні головорізи, капітане! Вбивці! Лиходії!
— О, ну вони дещо зухвалі, але в душі цілком собі нормальні хлоп’ята, якщо мати час про це подумати…
— Я чув, вони нікому не дають достатньо часу, щоб подумати! А пан Ваймз про це знає?
— Та знає. Я сказав йому, що хочу заснувати клуб для вуличних дітисьок, і він дозволив, за умови, що ми розіб’ємо табір десь на краю височезного урвища, де гуляє сильний вітер. Але він так завжди говорить. Переконаний, він ніколи не зміниться. Ну що ж, де ці заручники?
— Знову у Вортіна, капітане. Але… тепер усе набагато гірше…
Позаду них Скати та Могоки сторожко перезиралися. Тоді взяли свою зброю і обережно відступили. «Не те щоб ми не хотіли битися, — промовляли їхні обличчя. Просто нам є за що взятися, і ми якраз йдемо вивідати, за що саме».
На пристані було навдивовижу тихо: ані криків, ані звичного гамору. Люди були надто заклопотані думками про гроші.
Сержант Колон із капралом Ноббсом сперлися на дров’яний стіс і спостерігали за тим, як якийсь чоловік старанно виводив назву «Гордість Анк-Морпорка» на носі корабля. Якоїсь миті він усвідомить, що пропустив літеру «р», тож вони вже були в млосному передчутті скромної розваги.
— Ти колись плавав, сержанте? — запитав Ноббс.
— Ні, тільки не я! — відповів сержант. — Ніколи не ходи в море, хлопче.
— А я і не ходжу, — запевнив його Ноббі. — Я ніколи не ходив у море. Ні разу я в море не ходив.
— Ну-ну.
— В цьому плані я дуже чистоплотний.
— Підозрюю, ти й гадки не маєш, що означає «ходити в море», правда?
— Ні, сержанте.
— Це означає «вирушати в плавання». Не можна, курча, довіряти морю. Ще дітваком я прочитав книжку про хлопчика, який обернувся русалкою і жив на дні…
— Моря…
— Во-во. Цікаво було читати про всіляких рибок та рожевих морських черепашок і таке інше, а тоді я поїхав на канікули до Квірма, побачив море і подумав собі: народжений плавати не втоне, і якби моя матінка вчасно не схопилася на ноги, я не знаю, що би було. Але ж хлопчик з книжки вмів дихати під водою, а мені звідки було знати? Про море то все брехня. Не море, а болото з омарами.
— Дядечко моєї мами був моряком, — мовив Ноббі. — Але після великої чуми його забрали до війська. Кілька фермерів його споїли, а наступного ранку він прокинувся прив’язаний до плуга.
Вони ще трохи посиділи.
— Схоже, на нас чекає війна, сержанте, — озвався Ноббі, коли художник взявся дуже акуратно виводити останню літеру «а».
— То ненадовго. Серед хапонців багато боягузів, — запевнив його Колон. — Як спробують трохи холодної сталі, миттю дадуть драпака через піски.
У сержанта Колона було багате освітнє підґрунтя. Він ходив до школи «Тато завжди казали», поступив у коледж «Це навіть не обговорюється», а тепер ось вчився на аспірантурі університету «Один гаврик у пабі сказав».
— То все це швидко закінчиться? — запитав Ноббі.
— Аякже, крім того в них інший колір шкіри, ніж у нас, — мовив Колон. — Тобто… в мене… в будь-якому разі, — додав він, вивчаючи багату палітру відтінків капрала Ноббса. Схоже, капрал Ноббс був єдиний серед живих із таким кольором шкіри.
— Констебль Візит доволі шоколадний, — мовив Ноббі. — Я ніколи не бачив, щоб він тікав. Якщо старому Умивальні[3] випадає нагода впхнути комусь релігійну брошурку, він біжить, аж язик по спині скаче.
— Але ж омнійці більше на нас схожі, — зауважив Колон. — Трохи дивакуваті, але загалом такі, як ми. Ні, щоб зрозуміти, хапонець це чи ні, прислухайся, скільки слів у нього на «ал» починаються. Бо це їх залізно видає. Вони винайшли всі слова на «ал». Ось як можна відрізнити хапонця. Наприклад, ал-коголь, зрозумів?
— Вони винайшли пиво?
— Та.
— Розумно.
— Я б так не сказав, — заперечив сержант Колон, надто пізно усвідомивши, що припустився тактичної помилки. — Тут їм радше пощастило.
3
Прізвисько констебля Візита, яке причепилось до нього через його улюблену біблійську цитату «Моав — умивальна чаша Моя, на Едома стану ногою Моєю, земля филистимська скориться Мені». —